Мартирологія Українських Церков Т. 2

лавний. На честь православного єпископа не було кому й задзвонити, тому наказали дзвонити державному стороже- ві. Щоб показатися добрими перед людьми, органи дер- жавної безпеки вивезли Владику до відпочинкового місця у Татрах, де він жив якийсь час під наглядом сторожа. Вони навіть примусили сестру Владики, щоб вона покинула свою родину, замешкала з Владикою і варила йому їсти. Пізні- ше, на домагання Владики, його сестру звільнили й вона могла повернутися до своєї родини. У Татрах Владика мав змогу ходити на прогулянку по околиці, але тільки в товаристві сторожа. Там він перебув біля одного місяця, а відтак Владику перевезли до кон- центраційного табору при Францішканськім монастирі у Бачу, де він «відпочивав» два тижні і мав нагоду навчитися правити св. Літургію у латинському обряді. Тоді й інші наші священики вивчали латинський обряд, сподіваючись, що коли їм заборонять правити по церковно-слов’янсько- му, то бодай зможуть відправляти по-латині. Але даремно вони надіялися. Нам усім [греко-катол. священикам] було заборонено відправляти Службу Божу взагалі. Тому ми відправляли св. Літургію тайно, у своїх квартирах. Після двох тижнів у Бачу був празник Пресв. Євхаристії [8 червня 1950 р.]. Тоді Владика Павло останній раз брав участь у публічнім богослужінні. Наступного дня, тобто 9 червня 1950 р.. Владику Павла посадили в тюрму, де він 352 перебув аж до своєї мученицької смерти, тобто 17 липня 1960 р. Владика Павло був першим, що попав до тюрми. Єпископ-помічник [Гопко] був ув’язнений аж 18 жовтня 1950 р. Обидва вони були у Рузині біля Праги, при голов- ному штабі державної безпеки [ШТБ — на взір більшо- вицького НКВС], хоча про себе не знали. Тут лежав го- ловний збірний пункт для таких «важливих шпигунів», яки- ми були греко-катол. владики. При реабілітації показалося, що ані одне слово з оскар- жень на владик не було правдиве. Але тоді слідчі мусіли кожного єпископа зробити «шпигуном і зрадником дер- жави». Вони наказали обвинуваченим завчити напам’ять «свою ролю», а відтак їх випитували. І горе тому, хто говорив інакше! На скільки знаю, Владики Павла фізично не били. Але від фізичного побиття є ще гірше — психічне. Кожне слово, яким зверталися до нас, було понижуюче й упокорююче. Найчемніше названня Владики було «Ти зло- чинцю!» Владика мав не раз «щастя»перебувати відокрем- лений, у темній камері, на самотнім ув’язненні за те, бо не хотів сказати проти себе неправди. Владика Павло часто перебував у найтяжчих камерах на самоті. Йому завжди давали робити найбільш пони- жуючу працю, от хочби робити порядок у кімнаті сторо- жів. Однак Владику Павла жодна праця не могла упоко- рити. Що більше, він навмисне вишукував різні праці, аби себе ще більше упокорити. Він знав, що покора найбільше подобається Богові і тому він радів з того, що міг набува- ти цю велику добродійку, покору. Щоб себе упокорити, а при тому вправлятися в любові ближнього, Владика Павло звичайно збирав недокурки ци