Мартирологія Українських Церков Т. 2

- гарок. Сторожі осудили Владику, кажучи: — Дивіться, який він скупий, навіть жалує собі на цигарки! Однак в’язні оборонили Владику: — Ви дуже помиляєтеся. Владика вза- галі не курить. Але він збирає недокурки, вибирає тютюн і крутить з нього цигарки, щоб дати іншим в’язням, які курять і не мають за що собі купити! Сторожі тоді змінили свою думку про Владику й кидали біля нього довші не- докурки, щоб зробити йому приємність. У в’язниці Владику кожний любив. Любили його прості люди, любили його й освічені. Одного разу, йдучи попри колишнього генерала, Владика згадав мені, що це його 353 «хресна дитина». Генерал не був хрещений. Але Владика навернув його до Бога, навчив правд віри і був для нього хресним батьком, як його римо-катол. священик тайно охрестив. Владика з кожним жив у приязні та про кожного лише добре говорив. Я з Владикою перевів багато годин, і коли мав щось на серці, то Владика завжди вмів мене потішити, напоумити на добре діло й заохотити до діла милосердя. У тюрмі Владика ніколи не мав якихсь проблем. Він переносив усе спокійно і з радістю душі. Хоч сам добре тримався на здорові, під кінець почав занепадати. Зачало його все боліти — груди, шлунок і нирки. Хоч кількома наворотами його посилали до шпиталю, болі не переста- вали. Нарешті вислали його в лікарню до Брна і там знайшли, що має пістряка. Але цього йому не сказали. Щойно місяць чи два перед смертю один лікар виявив, що Владика має пістряка. Відтоді вже його не випускали з тюремного шпиталю. Владика й сам здогадався про свою хворобу і почав приготовлятися на свою смерть. Я завжди старався, щоб дістати для Владики свяще- ника, зваживши, що він хотів умирати висповіданий, як «кожному християнинові належить!» Він постійно молився за щасливу смерть і трохи побоювався, бо останні Його попередники повмирали нагло, без священика. Так владика Іван Валій (1883-1911) помер у сні на ліжку; владика Сте- фан Новак (1914-1918) на вулиці під час прогулянки, на вилив крови; а владика Діонисій Нярадій (1922-1927), по- вечерявши, помер у своїй кімнаті. Ну, а тепер, приходить Владика Павло. Як же ж він помре, що ціле своє життя молився про щасливу смерть? І направду не було надії, бо в тому часі в тюремній лікарні не було ні одного священика, щоб його висповідав. Та Господь Бог вислухав молитву свого відданого слуги і в надзвичайний спосіб послав йому перед смертю свяще- ника, який його висповідав. Між в’язнями був чеський священик, о. Алойс Брана, який хворів на цукрицю. Щоб обманути лікаря і не йти до лікарні, він дав до аналізи чужу сечу, скриваючи свою не- дугу. Його приділили якраз до моєї камери. Одної ночі я пробудився і спостеріг, що мій товариш блудить і ходить по камері, наче непритомний. Я запитав, що з ним, а він 354 мене успокоїв, що він тільки зіпрів і йому вже покращало. Але те саме повторилося і в наступну ніч. Тоді я попросив лікаря і сказав йому про о. Алойса, що він легковажить свою хворобу, хоч ми всі