Мартирологія Українських Церков Т. 2

знали про стан його здоров’я. Я розповів лікареві, що я бачив в камері вночі. Лікар приказав негайно взяти о. Врану до лікарні й приділив його якраз до тої кімнати, де лежав Владика Павло. Так лікар несвідомо виконав волю Божу і послав сповідника Преосвященному. Коли Владика доглянув о. Врану у своїй кімнаті, з радости закликав: «Бог тебе привів, Лойзку!» А Лойзко тільки гнівно буркнув: «То ваш по- мічник мене зрадив». Що було далі розповів нам відтак о. Брана. Владика перед смертю у нього висповідався і запричащався. Вла- дика сказав, що це востаннє він приймає св. Тайни, бо він хоче вмерти у день свого народження, тобто дня 17 липня, про що він теж молився. Так і сталося. Владика помер уночі з 16 на 17 липня 1960 р., п’ять хвилин по півночі. «Владика Павло не даром молився про щасливу смерть. Помер найкраще, як тільки може померти Владика-Іспо- відник, якого теж і Мучеником називають, бо він терпів і помер за свою віру. А хто за свою віру віддає своє життя, той направду любить Господа Бога і заслуговує вінця му- чеників Христових. Владика Павло умирав помалу, але певно, протягом десятка років ув’язнення. Він не боявся смерти, охоче пішов на мученицьку смерть. Ще на волі він часто повторяв: «Мені все одно, де я помру — чи в єпископській резиденції, а чи у в’язниці, щоб тільки дістатися до Царства Небес- ного!» Таку сильну віру Владика мав щодо смерти. Його тіло вивезли на тюремний цвинтар [у Леопольдові, Сло- ваччина], хреста йому не поставили, тільки таблицю з но- мером — 681. Могилу Владики доглядали його рідні і деякі його поклонники. Вони три рази клали на могилу хрест, але тюремні сторожі щоразу викидали. Його мо- гилу відвідувало дуже багато людей, бо цього їм не бо- ронили. Були вістки, що могила Владики порожня, що його тіло спалили, однак це не була правда. На початку 1968 р., за Дубчекової ери, о. д-р Микола Бобак, колишній директор греко-катол. гімназії у Пряшеві, розпочав акцію про перевезення тіла Владики до крипти під катедральним 355 храмом. Нарешті прийшло позволення, але пройшло ще кілька місяців, поки тіло Владики перевезли. Після серпня 1968 р. [більшовицька інвазія ЧССР], були побоювання, щоб направду щось не зробили з тілом Владики-Мученика. При кінці жовтня т.р. створено комісію, яка зайнялася перевезенням тіла Владики до Пряшева. Зрозуміло, що все діялося в порозумінні з урядовими колами. Члени згаданої комісії, в якій були заступлені члени родини, уряду й Цер- кви, відкрили могилу й реконструювали тіло Владики. Ще можна було розпізнати його голову з волоссям. Тіло зо- дягнули у стихар й епітрахиль і поклали його в домовину, що її без найменших церемоній перевезли до каплиці св. Петра й Павла в катедральному храмі у Пряшеві. Це сталося дня ЗО жовтня 1968 р. Щоб люди могли оглянути тіло свого Владики-Мученика, то ми лишили домовину в каплиці протягом трьох днів. Першу панахиду відправив єпископ-помічник [Кир Ва- силій], який визнав відповідним сказати пропов