Мартирологія Українських Церков Т. 2

всіх його складових частинах, в свідомості духівництва і пастирів, при чому свідомість мирян, — отого духовного стада, довіреного їхньому пастирському служінню, — зігравала не абияку ролю. Бо тільки дозріла свідомість своїх власних церковних і націо- нальних скарбів, своїх культурних і історичних надбань і цінностей, своїх трудів і жертв, що входили в скарбницю цілої Вселенської Христової Церкви, створювали тверду основу для Патріярхату! Церква Києво-Галицької Митро- полії — доводив я завжди — дала подостатньо доказів цієї свідомости впродовж цілої своєї історії. Чому ж не при- знати патріяршої гідности Києву, Колисці Християнства на цілому Европейському Сході? З синівським смиренням, з терпеливістю, але з ясністю заявив я бл. п. Папі Павлові VI: «Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник... Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатися від Па- тріярхату...!» * * * І вас, мої Возлюблені діти, благаю: Ніколи не відка- жіться від Патріярхату своєї Страдної Церкви, ви ж живі, існуючі її діти! Своє благання до вас скріплюю на оцьому місці власною рукою в 1975 р. написаною «Торжественною Заявою», яку щераз повторюю: «Бог створив людину і родину, Він є Творець також роду, племени і нації. Любов і прив’язання, якими зв’язана кожна чесна людська істота з своєю родиною, належиться також її народові і нації. Патріотизм і дбання про добро своєї нації вважались все за Богом дані обов’язки. Добро нації треба деколи боронити перед ворогами чи внутріш- німи чинниками, які в противному разі довели б до занед- бання основних потреб народу. Та сама засада відноситься і до Церкви, а саме, що існує Богом даний обов’язок пози- 33 тивно дбати про її добро, обов’язок і право боронити її проти будь-кого, що спричинив би їй шкоду. Наші предки старалися впродовж тисячі років держати зв’язок з Апо- стольським Римським Престолом, а в тисяча п’ятсот де- в’ятдесят п’ятому і шостому році закріпили єдність із Католицькою Римською Церквою, під деякими умовами, що їх дотримання пообіцяли торжественно римські папи. Впродовж чотирьох століть ця єдність була посвідчена великим числом мучеників між українцями, і наші дні за- писані теж славно в аналах Церкви про цю оборону Святої Єдности нашими братами. Апостольський Римський Престіл під впливом і властю урядовців Римської Курії, може і в доброму наЛірі, взяв у 1970-их роках політичний курс, який спричинив болючий удар для нашої Церкви в Україні, а ще більше для тієї частини нашої Церкви і Народу, що найшлась у вільному світі. Увесь християнський світ є свідком, що наші постійні перестороги і покірні аргументи, які ми предкладали Папі Павлові VI, не брано до уваги». * * * Тому й сьогодні, коли стали відомими таємні документи про контакти між Апостольською Римською Столицею і Московською Патріярхією, документи, що мають характер присуду смерти для Української Церкви, а разом з тим упокорююче вдаряють в саму Вселенську Христову Церкв