Мартирологія Українських Церков Т. 2

у, оглавлену Наступником св. Апостола Петра, ще раз бла- гаю, наказую і заповітую тобі, моє Духовне стадо: «Браття, як діти світла ходіть... І не беріть участи в безплідних ділах тьми, але радше осуджуйте їх, бо що вони творять, соромно є й говорити...» (Еф. 5:8, 11). До байдужих і незрячих кличу: «Встань, ти, що спиш, і вос- кресни з мертвих, і освітить тебе Христос...» (Еф. 5, 14). Ще і ще благаю вас усіх: «Будьте печаттю мого апостоль- ства» (І Кор. 9, 2), «...бодріться, стійте в вірі, будьте мужні...» (І Кор. 16, 13), бо хоч ми «у всьому скорбні, та не здавлені, безнадійні, та не розпачливі, гонені, та не по- кинуті, повалені, та не загиблі» (II Кор. 4, 5-9). 34 * * * «Ми стоїмо безповоротно на патріархальному устрої нашої Церкви» — сказав я у своєму Слові на закінчення нашого Синоду в 1969 р. (гл. «Благовісник», кн. 1-4, р. 1969, ст. 120); Ви, Дорогі мої Брати і Сестри, зрозуміли мої слова і як добрі діти своєї Церкви почали молитись за свого Патрі- арха, наєдині і спільно на Святій Літургії. Молитвою вия- вили ви свою зрілу християнську свідомість, бо молитва це насамперед вислів повного довір’я до Божої помочі і непохитної віри в те, що Могутній Господь здійснить те, про що Його неустанно просимо. Чи не наказав нам Христос просити і молитися? Чи не обіцяв нам сповнити наші довірливі прохання? Він же сказав: «Просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете, стукайте, і відчиниться вам...» (Мт. 8, 7). Та важливість молитви, зокрема літургічної, є ще й у тому, що в ній віруюча людина висловлює свою віру в об’явлені таїнства віри і своє глибоке розуміння самої іс- тоти цілої Христової Церкви, а в ній і своєї рідної Церкви як невід’ємної, повноцінної і в обряді, Літургії, церковному управлінні, традицією освяченій духовній спадщині само- бутньої її частини. Літургічна молитва стає передвісником формулювань основних правд віри в «Символах-ісповідях віри» в минулих століттях. Літургічна молитва творить основу для таких же правно-канонічних формулювань, що стосуються самої Церкви. Тому я вдячний вам, що ви виявили свою зрілу християнську віру, коли молилися і молитеся «за Блаженнішого Патріарха Києво-Галицького і всієї Руси» у своїх Божих храмах, коли молилися так за нього на гробі св. Апостола Петра в 1975 р. в часі Святого Року. Свою молитовну віру в завершення Повноти своєї Церкви маніфестували ви також співом, молитвою за Па- тріарха так само, як наш народ молиться співом-молитвою і маніфестує свою вірність в єдність — «Боже, нам єдність подай», чи віру в завершення своїх змагань за Повноту волі, коли благає — «люд у кайданах, край у неволі, навіть молитись ворог не дасть... Боже Великий, дай йому волю, дай йому долю, дай йому щастя, силу і власть...» Патріар- хат, видіння вашої віруючої душі, стався для вас живою 35 дійсністю! Таким він для вас залишиться в майбутньому! Бо ще трохи, і Патріярх, за якого молитеся, переступить поріг туземного життя, і не стане видимого символа