Мартирологія Українських Церков Т. 2

перед ним відчиниться тюремна брама і він знову зможе жити нормальним життям. Однак ця хвилина не приходила. Минув тиждень, минув другий. Можна було спостерегти, як наш Владика тяжко терпів від болю зав- мирання задушевних своїх мрій. У розмові з нами він не таїв своїх почувань, головно своєї внутрішньої боротьби у виборі між волею і мучени- цьким вінцем. Свою розмову він звичайно кінчав такими словами: «Не знаю, чи оплатиться мені замінити прегарну корону мучеництва за два-три роки волі. Однак все це я складаю на Господа Бога, нехай Він сам вирішить!» Тим часом ми спостерегли, що його болі щораз то більше посилювалися, так що він рідко коли відчував піль- гу у своїх терпіннях. Однак непевний стан його здоров’я ми вважали вже нормальним, тож ніхто з нас не при- пускав його близької смерти. Одного дня по обіді, проти звичаю, Владика просив мене, щоб його завести на тюремне подвір’я, де звичайно проходжувалися хворі. Наче мимо- ходом, він замітив: «Хотів би я ще передати дорогим моїм вірним останнє моє благословення!» Ми щойно змогли поставити візок на означене місце, а вже з іншого відділу вийшов гурток в’язнів, по дорозі до зубної клініки. Між в’язнями був також єп. Гопко. Коли 365 гурток в’язнів переходив попри візок, хворий Владика під- нісся і, благослов’ячи прохожих, вимовляв якісь невиразні слова. Відтак, з усмішкою правдивої радости, попросив завести його знову до кімнати. Ми ще й тоді не збагнули знаку близького кінця. Така думка мені не прийшла до голови і під час іншої події, хоч його вислів був значно конкретніший. Одного дня я прийшов до його ліжка, щоб показати йому малу прикрасу, що її я зробив для моєї донечки, хоч я і сам ще не знав, як видістати її з в’язниці. Владика з милою усмішкою оглядав вишліфований з зеленого скла листок конюшини, на якім виднів ініціял «М». Відтак, по- волі сягнув рукою під свою куртку і, витягнувши малий вузлик з хустини, добув з нього мале скляне серце з бля- шаним хрестиком. Те серце подарував Владиці того дня один юнак, що відбував свою кару за вбивство. Владика ще мило поглянув на серце, поцілував на нім хрестик і додав: «Ти приготував дарунок для своєї Мар- тусі, а це дай своєму Петрусеві і скажи йому, що це да- рунок від умираючого єпископа». Одного вечора Владика кивнув мені. Коли я підійшов до його ліжка, він прошепотів: «Не журися мною, але Ісус Христос також боявся смерти, хоч був Богом. А я тільки чоловік, хоч і єпископ!» Остання хвилина прийшла цілком несподівано. Коли я вночі пробудився, то спостеріг, що Владика сидить на ліж- ку і кличе мене. Я миттю прискочив до нього, а він просив вивезти його на спільне місце. Запалення сечевого міхура спричинювало йому трудність віддавати сечу. Іноді це тривало й цілу годину. Тому я знову ляг на своє ліжко. За хвилину однак я спостеріг, що відчинилися двері, а в них станув усміхнений Владика. Коли я підбіг до нього, Він промовив до мене радісним голосом: «Тепер уже все добре. Занеси мен