Мартирологія Українських Церков Т. 2

ині та про ув’яз- нення еп. В. Гопка. Дивні сцени відігравалися у Східній Словаччині в квітні, вісімнадцять років тому. В залі пряшівського «Чорного Орла» [великий ресторан і готель] одного дня відбулися дивовижні сходини: собор Греко-католицької Церкви. Було це якесь дивне зібрання, бо ж Пряшівська єпархія не знала про нього. На тому зібранні один священик проголосив: — Пряшівська єпархія ліквідується, греко-католики поки- дають Рим і повертаються до Москви..! Потім це проголо- совано, а влада це рішення прийняла до відома. В тому часі до Пряшівської єпархії належло 300 парафій і понад 300.000 вірних. Ціла ця подія краще відома під гаслом «Акція П» [Ак- ція православізації]. Завданням її було «відкомандувати» то- дішніх греко-католиків до Православної Церкви. Перед гре- ко-католицькими парафіяльними домами зупинялися ав- та, а священики, які ані після «переконування» в колиш- ньому Крайовому Народному Комітеті в Пряшеві не були охочі підписати перехід, опинилися в тюрмі. Не було це легко дістати їх туди. Вірні, з якими життя ніколи не цяцькалося, були готові боронити своїх священиків влас- ними тілами. Чоловіки з вилами стояли перед парафіяль- ними домами, а жінки стискали мотики в руках. Державна влада в тих часах показалася знаменито винахідливою. 368 Настало дослівне полювання на греко-католицьких свяще- ників. Давидівський парох, о. Юрій Буйняк, за яким тайні агенти ходили переодягнені за купців, майже цілий рік скривався у кущах за цвинтарем та в клунях. Про страж- дання його дружини та троє маленьких діточок можна б написати окремий розділ. На кінець, усе ж таки, дістали його. Незважаючи на небезпеку, що грозила йому, він не переставав виконувати своїх священичих обов’язків й на Великдень, коли вертався із своєї дочерної парафії у Камін- ній Порубі, його схопили на дорозі за селом і вісім авто- матників забрали його до Пряшева. Звідти відвезли його закутого в кайданах разом із іншими отцями — Осипом Кнєжем, Іваном Фазекашом, М. Ройковичем і Антонієм Адамковичем до Глоговця, а накінець до Подолинця. Пі- сля звільнення поклали всю його власність на вантажні авта, і ціла родина мусіла перенестись до Дєчина в Чехії. Там жили вони вісім ррків. Отець Юрій Буйняк, людина з високошкільною освітою, працював на залізничому шляху, як простий робітник-стрілочник; вантажив вагони, а після повороту до Кошиць вивчився за кахляра, де працює досі. Про подібні пригоди розповіли б десятки греко-католиць- ких священиків, які пережили роки страждання, кривд і кпин. Та ще гірше повелося нашим церковним достойникам. Єпископа Павла Ґойдича засуджено на досмертну тюрму. Єпископ-помічник Василь Топко дістав 15 років. За що? На це питання він сам дав відповідь при нашій недавній зустрічі в Кошицях. Судили його в Братіславі за «шпигунство і зраду дер- жави». В сумної слави «комфорті» чехо-словацьких тюрем відсидів він 13 і пів року. 21 разів перевозили його з тюрми до тюрми. 5 разів був у Леопольдові,