Мартирологія Українських Церков Т. 2

актик, які робили- ся в її інтересі, через що вона сама себе скомпромітувала і стала за них співвідповідальною. Ми, греко-католицькі священики, яких з людського, громадянського та станового боку незаконно покривдили, з нагоди нашої сьогоднішньої зустрічі та в імені наших вірних проголошуємо т.зв. Пряшівський собор з 1950 р. недійсним, бо його організували в обманливий спосіб і в суперечності з державними та церковними законами. Тому ми вимагаємо: 1. Щоб державні чинники чим скоріше проголосили, що Греко-катол. Церква в Чехо-Словаччині не була зліквідо- вана й тому греко-католики можуть свобідно признаватися до віри своїх батьків. 2. Щоб реабілітувати Греко-кат. Церкву в Чехо-Словач- чині як релігійну спільноту й уважати її як перед законом, так і в практиці, рівноправною з іншими признаними дер- жавою Церквами і як теж засадничо та вповні реабілітувати греко-катол. єпископів, священиків, монахів і монахинь, а 373 теж всіх греко-катол. вірних. Вимагаємо, щоб ця реабілі- тація була переведена негайно, тому що цей незаконний стан триває ще досі. 3. Завданням наших представників, яких ми вибрали на цих зборах, є вжити всіх засобів, щоб прискорити реабілі- тацію греко-катол. клиру і мирян. їх ми теж делегуємо як членів краєвого руху катол. духовенства. Опубл.: Ісповідники віри нашої сучасности, стор. 297-299. 374 РОЗДІЛ IV УКРАЇНСЬКІ КАТОЛИЦЬКІ ВЛАДИКИ І ДУХОВЕНСТВО В УВ’ЯЗНЕННІ І НА ЗАСЛАННІ СПОГАДИ І СВІДЧЕННЯ СПОГАД ПРО ЗАСЛАННЯ МИТР. А. ШЕПТИЦЬКОГО В РОСІЮ 18 вересня 1914 р. російські окупаційні власті Галичини за- арештували митр. А. Шептицького і вивезли в Росію. Там він перебув до 1917 р. Майже тридцять років пізніше його наслід- ника митр. И. Сліпого і всіх українських владик заарештували наслідники царської Росії — червоні російські власті — одних вивезли в концтабори, а інших замучили. Спогад про перебування митр. А. Шептицького на засланні написав його особистий секретар о. Іриней Готра. 1915 року, коли москалі залишали поспішно Галичину під натиском військової офензиви австрійсько-німецької армії, я попав з одним товаришем-студентом богословії в московський полон і разом з тисячами цивільного насе- лення опинився в Україні. Мене спершу інтернували в Києві. Не знайшли в мене ніякої причини до політики. Тому дозволили мені замешкати на приходстві римо-като- лицького пароха, в помешканні о. Жміґродського, гімна- зійного учителя о. Шафранського, що був великим прия- телем і прихильником нашого обряду. Від о. Шафранського дістав я адресу митрополита А. Шептицького й почав з ним листуватися. Не писав я йому багато, але як Митрополитові та братові по Чину св. Васи- лів В. я не раз писав, що мені жаль перерваних студій, скучно за Галичиною та що я непевний за завтрішній день. Від Митрополита я діставав відкриті поштівки, в яких були слова потіхи, розради та архиєрейського благосло- вення. Прийшов 1917 рік. Вибухла в Росії революція. Я одер- жав дозвіл виї