Мартирологія Українських Церков Т. 2

й уосіблення Патріярхату в його особі. Та в вашій свідомості і вашому видінні остається жива і дійсна Українська Цер- ква, увінчана патріяршим вінцем! Тому заповітую вам: Моліться, як дотепер, за Патрі- арха Києво-Галицького і всієї Руси, безіменного і ще не- відомого! Прийде час, коли Всемогучий Господь пошле його нашій Церкві й об’явить його ім’я! Але наш патріар- хат ми вже маємо! * * * Разом зі змаганнями за Повноту життя нашої Церкви на началах патріархального устрою тісно в’яжеться зма- гання за церковне з’єдинення українського народу. Душевно радію, коли бачу, що хоч ще церковно нез’єдинені в одній Церкві сини і дочки Українського народу, з хрестами на своїх плечах вже з’єдинені в Христі і в Його терпіннях зближаються до себе, щоб привітати себе поцілунком миру й обнятись у братній любові! Висловлюючи цю радість, благаю вас усіх, а моє благання нехай буде моїм Запо- вітом: «...Друг друга обіймім! Промовмо — Браття!» Ідіть слідами Св. Б. Андрея, який ціле своє життя посвятив великій ідеї з’єдинення християн, ставши благовісником єдности Христової Церкви! Ставайте всі в обороні прав Української Католицької Церкви, але бороніть права Укра- їнської Православної Церкви, так само жорстоко знищеної чужим насиллям! Бороніть також інші християнські і релі- гійні громади на українській землі, всі бо вони позбавлені основної свободи сумління і віровизнавання та всі терплять за свою віру в Єдиного Бога! Найближчими нам по вірі і крові є наші православні брати. Нас єднає традиція рідного християнства, спільні церковні і народні звичаї, спільна двотисячолітня культура! Нас єднає спільне змагання за самобутність рідної Церкви, за її Повноту, якої видимим знаком буде єдиний Патріар- хат Української Церкви! Всі ми, католики і православні, боремося за востання нашої Церкви і за її духовну силу в Україні і в країнах поселення наших вірних. І всі ми несемо важкий Г осподній 36 хрест, іСповідуючи Христа! (Пор. Постанови Синоду — «Благовісник», кн. 1-4, р. 1969, ст. 127). Отож заповітую вам усім: Моліться, працюйте і бо- ріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду і за весь Український народ і просіть Всемогучого Бога, щоб Він допоміг нам завершити нашу тугу за єдністю і наші змагання за церковне з’єдинення у здвигненні Патріярхату Української Церкви! * * * Передчуваючи свою кончину, не можу не висловити свого гіркого душевного болю, що супроводжав мене впро- довж мого перебування поза рідною землею. Це біль задля браку єдности в нашому Єпископському зборі поза межами України. Брак єдности, неначе первородний гріх, який за- крався до душ тих, що повинні бути світильниками. Він, цей гріх, неначе злодій, проліз звідсіль і в нашу Страдну Церкву на рідній землі. Брак почуття і розуміння єдности в основних питаннях життя Церкви і Народу — це наше нещастя, це наш спо- конвічний гріх! Застановлявся я над причинами цього невідрадного явища: це насамперед недостатня б