Мартирологія Українських Церков Т. 2

ло довго. Хтось доніс до управи монастиря що молодий послушник розмовляє з Митрополитом у городі, і послушника видалили з мона- стиря, а Митрополитові дали гостру догану. — Як ви мене тут трактуєте? Як гостя чи в’язня? — поскаржився Митрополит. — Очевидно, що як в’язня!.. — відповів настоятель. З того часу напруження між Митрополитом і настояте- лем ще збільшилося і, мабуть, на домагання настоятеля Митрополита вивезено до Ярославля та інтерновано в приватному домі. У Ярославлі Митрополитові жилося подібно, як у Кур- ську, тільки поліційний нагляд був куди гостріший. Та незабаром вибухла в Росії революція. Раз виглянув Ми- трополит через вікно і вже не побачив сторожа коло входу, але молодих людей з червоними опасками на рукаві. — Що це? — запитав Митрополит. — Революція! — відповіли йому. — Ось і так я опинився на волі, — сказав мені Митро- полит. Потім вже прийшло офіційне звільнення з тюрми, під- писане Головою Тимчасового Уряду, Керенським. Після звільнення з тюрми Митрополит пробув ще з три тижні в Ярославлі, бо не мав грошей, потрібних на виїзд до Галичини. Діставши потрібні гроші, він виїхав до Петрограду, щоб тодішньому Тимчасовому Урядові подя- кувати за своє звільнення і вступитися за численних гали- чан-українців, запроторених на Сибір. У Петрограді вітали Митрополита члени колонії українців, які уможливили йо- 379 му зустріч з Керенським, князем Львовом, Мілюковим та іншими чільними діячами тодішньої революції. Ходив Митрополит теж і до Академії Наук, до славнозвісного академіка А. Шахматова у справі своїх книжок і матеріа- лів, які в нього сконфісковано. З Петрограду Митрополит приїхав до Києва, але в стані реконвалесцента, бо в Петрограді сильно простудився і був уже близький смерти. Це все розповів мені Митро- полит, коли я прибув до нього до Києва. Він тоді зробив мене своїм особистим секретарем. Отець Іриней Готра, ЧСВВ. Поворот Митрополита Андрея Шеп- тицького із заслання (1917 р.). «Свобода», Джерзі Ситі, Н. Дж., 1965, грудень, чч. 227-233. 380 ІЗ СПОГАДІВ МИТРОПОЛИТА ЙОСИФА СЛІПОГО У 1942 р. під час німецької окупації Західньої України архи- сп. Й. Сліпий вислав листа до Швайцарії, в якому подас кілька фрагментів зі свого життя: про висвячення його на архиепис- копа і про відступ більшовиків зі Львова. (Уривки). Я був висвячений тайно... Опісля мої єпископські свя- чення проголошено урядово. Я не міг ставити перешкоди моїм свяченням, бо в час гонення свячення не є честю, а в першій мірі тягарем. За єпископський жезл отримав я де- рев’яну палицю Митрополита, яку він уже раз дав був бл. п. єпископові (луцькому) Йосифові Боцянові в Києві, як пастирський жезл. Я дістав також той самий єпископський перстень і той самий архиєратикон. Ці всі речі дуже дивним способом урятувались перед більшовицьким знищенням у Духовній семінарії. Я добачував у тому особливіший па- лець Божого Провидіння... ...Тоді [по приході більшовиків] клався я ввечорі спати й