Мартирологія Українських Церков Т. 2

не був певний, чи рано встану на волі. Тоді приходили мені на думку слова пророка Ісаї: Прийде час, коли зранку будуть вони з тугою вижидати вечора, а ввечорі тужи- тимуть за ранком... ...Страшним був відворот більшовиків. Перед катедру [св. Юра] заїхав більшовицький танк. Поліція витягнула нас з помешкань і поставила під мур. Енкаведисти роз- дерли на мені рясу. Так стояли ми дві чи три години, а за нашими плечима були скоростріли, ручні гранати, танки й панцерні гармати. Ми збудили в собі жаль (за гріхи) й 381 очікували смерти. Час до часу іще нас слідили. Вкінці прийшов старшина й відпустив нас додому. Опубл.: О. Мелетій М. Соловій, ЧССВ. Митрополнт-ісповідник Иосиф Сліпий, у 70-річчя життя (1892-1962). «Слово доброго пастиря», В-во оо. Василіян у США, 1962, стор. 30-32. Жодних обширніиіих спогадів патр. і кард. Й. Сліпого не опубліковано. Зате короткі фрагменти про його арешт, ув'яз- нення і заслання знаходяться у його виступах з різних нагод. Тоді то предложив мені Сл. Б. Андрей, якому я завдя- чую стільки добра та прихильности, як також прихильности його брата Сл. Б. о. Архимандрита Климента, прийняти єпископську гідність і наслідство на митрополичому пре-' столі. На це відповів я, що це значить брати страшну відповідальність за Церкву під цю жахливу пору. І на це почув я рішучу відповідь: «Так, але страшніше не брати її... Зрештою, дайте іншого кандидата». І з якою совістю можна було тоді пхати когось у певну тюрму? Та й не треба було довго ждати, бо вона прийшла незабаром. Уже в 1938 р. я одержав позаочний вирок смерти. На вулиці падали трупи наших визначних грома- дян. У 1945 р. наступив тільки формальний арешт. Яка була тюрма, ви самі про те вже багато чули і знаєте. Можна би дещо цікавого розповідати, але на це не час. Та все таки дещо треба згадати для прикладу. В концтаборі був один молодий націоналіст, мабуть з Дарахова, біля Заздрости. Він приходив до мене і заєдно говорив: «Преосвященний, я нічого в Бога не прошу, тільки щоб я не вчинив нічого нечесного». І не було б це дивно, бо на яке геройство треба було здобутися, щоб не про- датись у боротьбі за кусок хліба і рятування життя. Знову інший випадок. В заквагоні везли в переділці зі мною колишнього начальника табору, що спроневірив якісь біль- ші суми. Він обікрав і мене і попродав мої речі на спілку зі сторожею-караулом, але коли я служив Службу Божу, мо- лився в куті, він завжди чемно ждав на мене, як скінчу, щоб разом «снідати» — випити черпак зупи. В таборі 5-8 382 тисяч людей, завжди знайшлася одна-дві людини, що нераз з нараженням свого життя приходили в крайній потребі з поміччю. Коли так раз, я усунений зі стаціонаря, недужий лежав з 39° гарячки і запаленням легенів, безпомічний, то прийшов литовський священик з лікарствами, що дістав їх від своєї матері, і врятував життя. Завжди дивна рука Господня. Часом треба було пере- ходити і судороги смерти. Буває, що стрінете в камері товариша, що чекає на