Мартирологія Українських Церков Т. 2

Рудницька. Невидимі стигмати. Рим-Мюнхен-Філядельфія, «Т-во за па- тріярхальний устрій Української Католицької Церкви», 1971, стор. 92. Переклад з італійської. В'язень концтаборів СРСР, австрійський професор Франц Ґробауер відбував ув’язнення на Печорі разом з митр. И. Сліпим та сп. М. Чарнецьким. Після звільнення митр. И. Сліпого він написав спогад про свої зустрічі з українськими владиками. Вагоном сильно шарпонуло, і потяг зупинився. Знадво- ру чути було роздратовані голоси і квапливі кроки. Хтось вигукував накази. Засуви важких дверей нашого вагону, — до речі, це був вагон для транспорту худоби, — відсунули- ся. Зграя конвоїрів втиснулася до середини, і солдати, з пістолями в руках, стали виганяти нас у зимову, холодну як лід, ніч. Перед нами лежало поле, вкрите глибоким снігом. Іти сніговими заметами було страшно важко. Раз-у-раз хтось падав, і здавалося, що загрузне в снігу назавжди. Сталося таке і зі мною. Довга подорож до цих Богом забутих, підполярних сторін, а перед дорогою — тюрма в одиночній келії протягом двох з половиною років висна- жили мої сили. На ногах я мав личаки, і в такому взутті розпачливо продирався вперед. Аж ось край мене один в’язень звалився з ніг. Негайно прискочив до нього конвоїр і став «підсилювати» його кольбою кріса. Мій сусід через силу підвівся на ноги, зро- бив два кроки і знову повалився. Я пробрів снігом до знесиленого, вхопив його мовчки попід руку, а другою рукою тягнув його речі. Отак ми й ішли удвох. Перед будинком бараку нам казали зупинитися. Тут мала бути лікарська перевірка: кого призначать негайно до табору праці, а кого тимчасово до відділу для хворих. 385 Нічний спочинок у три зміни Хоч лікарський огляд був дуже поверховий, проте про- цедура тяглася довго. Поки ми чекали на свою чергу, я познайомився ближче з товаришем у нещасті. Досі я знав лише його прізвище: Сліпий. Я здогадувався, що він — священик; на це вказувала його зовнішність: достойна по- стать, повна гідности поведінка, посивіла борода. І справді, я не помилявся. Після деякого вагання в’язень відкрив карти: переді мною стояв львівський Архиєпископ. Дуже важка подорож постарила його передчасно. Він сидів стом- лений на своєму наплечнику й чекав, як усі інші, що з нами зроблять. Аж тут несподівано відчинилися двері, до кімнати вскочили два зухвалі молодці. Очима розгляда- лися по присутніх, нібито когось шукали. їх погляд зу- пинився на Митрополиті. В одну мить підскочили до нього й знову щезли, швидше ніж можна було стямитись. Разом з ними щез також багаж Владики. Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і носа сочилася кров. Коли Архиєпископ підвівся, закликали його до лікар- ського огляду, а заразом і мене. Ми обидва мали щастя: ми попали до бараку для хворих. Хоч це був щойно по- чаток листопада, надворі було вже 40 градусів морозу. Такої пори року жити в убого збудованих таборах було справжнім мучеництвом. Коли ми згодом відчинили двері лазарету, то побачили