Мартирологія Українських Церков Т. 2

скарб. Кілька овочів він дав до склянки з водою і поставив її обережно, щоб ніхто не бачив, під ліжко. Наступного дня дістав склянку з-під ліжка. Таким чином Митрополит видобув літургічне вино для Служби Божої, яку він потайки відправляв. Коли в країні полярного сонця стала скорочуватись темна ніч, і з каторжних таборів над Печорою стали ви- ганяти в’язнів до праці, вибила для мене година прощання. Архиєпископ і Єпископ супроводили мене аж до огорожі, що відділювала лазарет від пустинної тундри. Обидва Вла- дики потиснули мені руку, обійняли мене, і я розстався з ними. Мені судилося мандрувати долиною горя ще довгі роки, з одного каторжного табору до іншого, з однієї тюрми до іншої, але на своєму шляху я не зустрів уже ні Митрополита, ні Єпископа. Опубл.: Франц Ґробауер. Зустріч з Архнспнскопом Сліпим в одному з таборів рабської праці — звіт очевидця, що повернувся недавно з по- лону. Відень, Носе Истеррайх (Кеие$ ОзіеггеісЬ), 1963, 23 лютого, стор. 3. Передр. з: Невидимі стигмати..., стор. 104-108. Переклад з німецької. 389 СПОГАД ПОЛІТЗАСЛАНЦЯ ПРО МИТР. ЙОСИФА СЛІПОГО Митр. Й. Сліпий перебував у різних тюрмах і концтаборах СРСР. Спогад невідомого політв’язня про його коротке пере- бування в Новосибірській пересильній тюрмі кидає світло на ті умови, в яких він перебував, і на те, як до нього ставилися спів в'язні. Мені довелось бачити правдиво віруючих та глибоко релігійних людей у критичних ситуаціях перед лицем не- минучої смерти, смерти від голоду й холоду в німецькому таборі військових бранців. Ті люди у тій безвихідній си- туації, у тій гидкій, жахливій ямі смерти, берегли спокій душі й покору перед Богом. Той душевний спокій, ту по- кору й смиренність я бачив ув очах тих людей, і мені здавалось, що вони вже бачать потойбічний світ, що вони вже подолали смерть. Перед такими людьми, перед такими віруючими я не тільки схиляю свою сиву голову, я хотів і на коліна впасти перед ними. А славної пам’яті Слугу Божого Йосифа Сліпого, на превеликий жаль, мені не пощастило бачити. Найцікавіше мені про нього оповідали. Єврей, кандидат технічних наук Поперека, оповідав, як він зі своїми друзями-подільниками сидів у Новосибірську у пересильній тюрмі та як, під час читання у газеті про суд над Йосифом Сліпим, до їхньої камери впустили якогось літнього чоловіка з розкішною бородою. З виразу обличчя й очей видно було, що це інтелігент. Вони примістили його біля себе і спитали звідки він. «З дому престарілих, синочки» — відповів він. Але та стаття їх так зацікавила, що вони не стали його більше розпитувати, а взялися її дочитувати. А дочитавши, майже всі разом сказали: «От добре було б попасти у табір з тим чоловіком». І стали 390 питати думку новоприбулого про ту газетну статтю. Він відповів, що для того, щоб суттєво говорити про те, що написано у тій статті, треба, насамперед, особисто добре знати ту людину, що про неї тут іде мова. Перекинувшись отак кількома словами з новоприбулим