Мартирологія Українських Церков Т. 2

, ми знову взялись за вивчення англійської мови. Слухаючи, як ми між собою балакаємо по-англійськи, новоприбулий злегка усміхнувся собі в бороду і став делікатно нас по- правляти. Тоді, каже Поперека, ми подивилися на нього іншими очима, і в ту ж мить побачили його іншим, не- збагненним для нас. Хотілося знати, де й коли той чоловік вивчав мови. Довідавшись, що він знає стару грецьку мову, стару гебрейську і володіє сучасними європейськими мо- вами, ми забули про те, що читали в газеті. І тут раптом на коридорі за дверима забряжчали клю- чі, заскреготав замок, відчинилися двері. На порозі виріс офіцер з папірцем у руках і сказав: «Йосіф Слєпой с вєщамі вихаді на корідор». Всі наче б остовпіли, стояли й дивились у двері. Потім хтось сказав: «Отак і не знали, кого мали...». Опубл.: Вісті з Риму. Рим, листопад 1984 р. 391 МИТРОПОЛИТ ИОСИФ СЛІПНИ У НЕВОЛІ Про ув'язнення митр. Й. Сліпого свідчить колишній його український співв’язень — Станиславський. Згодом йому вдалося виїхати на Захід. Він розповідає про 1949-53 період ув’язнення. ( Уривки). Був гарний погідний день серпня 1948 року. Табір праці N 0 . 23 (пізніше 385/10) Темняковського району Мордовсь- кої Автономної Республіки стояв у напруженні, очікуючи заповідженого нового транспорту «полонених з України». Чекали на нього всі 2000 арештованих об’ємистого табору; заодно ті, що виїмково найшлись у його середині, чи ті, що були на праці поза частоколом. Одні ждали земляків, другі можливих знайомих, треті взагалі товаришів недолі, а всі разом жаждали новин, новин з-поза табору з тієї зглядної волі. Бо за нічим жертва тюрми чи табору так не тужить, як за клаптиком синяви неба там і за втраченою учорашньою волею тут. А був це час повного відокрем- лення без зв’язку з рідними і Рідною Землею, а тим самим і без помочі будьякої. Згодом і тут стало легше — допу- щені були посилки, письма-листи (щоправда раз у місяць і то тільки для колишніх громадян Союзу), появились газе- ти, книжки аж до фатаморґани абстрактної волі. Час ані в Росії, ані в російських тюрмах не стояв, а діяв, ревізіоніз- мом діяв. Кому судилось повних десять літ перебути і перетерпіти в російсько-більшовицьких тюрмах, той зможе розказати їх повільний розвиток, вимушений випадками і змінами назовні. Все тут було від загрози безпосередньої смерти через її демонстраційне завішення аж до амнесто- ваної волі, чи іншими словами все від товарного чи т. зв. столипінського вагону (1945) до відправи додому «прямим екстреним» поїздом зі спальнями і реставраційними ваго- нами (1955). 392 Нарешті діждались! Транспорт яких 50 чоловік стояв на воротях табору. їх провіряла служба надзору — викли- куючи імена і т. зв. націонале, справджували тотожність новоприбулих і по одному пропускали в браму. Тут зда- лека їх стрічали десятки пар оживлених і зацікавлених очей, розпізнавали. Всі вони несли їм не тільки своє осо- бисте зацікавлення, але надто того згори даровану симпа- тію й не