Мартирологія Українських Церков Т. 2

таєну радість. Все ж таки громада невільників збільшувалася й особисте горе розділялося на десятки нових. Спільне горе легше особистого. Нещастя з’єднує чужих між собою в одну цілість, одно тіло і волю, завидне щастя їх наново різнить і ділить. Особисте зближення стало можливе щойно після скін- чення процедури перебрання й розподілу на поодинокі сек- ції. Тут виявилося, що транспорт прибув не з України, а через Україну з таборів Горішньої Печори. Прибули самі українці, більшість із Заходу. Здебільше люди інтелігентні, на місцях походження широко знані і загально шановані. Митрополита Иосифа деякі зараз пізнали, інші Кир Ми- колу, апостольського вікарія на Волині, а там наших музик- композиторів Василя Барвінського, Бориса Кудрика, ще інші редактора д-ра Івана Гладиловича зі Львова й інших. Для мене було і тих доволі. Живучи постійно закордоном, я особисто не знав нікого з них, але може тим інтенсив- ніше переймався їх долею. Бо хто нпр. не знав би Митро- полита Львова, коли не з виду, то напевно зі слова?! Кир Иосифа я пізнав особисто в стаціонарі — це свого роду таборовий шпиталь — сам хворий вітав нового хво- рого. При обов’язкових лікарських оглядинах, під час пе- ребрання він легко гарячкував. Як опісля виявилося, в ньо- го був сталий, так мовити хронічний фіброз легенів. На вигляд однак він був заздрісно здоровий і статурою імпо- зантне явління. Його фізіс була гідна долота визначного скульптора-мистця. Високе вдумливе чоло, ясні проникливі очі здавалося добротою говорили, глибоко поважний вираз обличчя і мойсеєва борода так і предстинували його на кабінетного науки-жреця або високого ієрарха Церкви Христа. Постаттю такий був подібний до свого поперед- ника на митрополичому престолі Львова, що їх образи можна було легко замінити. 393 Глядіти було на Кир Йосифа поза постіллю недуги — його, так мовити звичайна, буденна, його природна постать наводила мимоволі самохарактеристику Ґете, коли він го- ворив про дідичні прикмети свого явління від родичів своїх. Суть життя і вага стремління здавалось стояли на- писані на його чолі. Ота його імпозантна постава і вираз строго мовчазного обличчя симпатій йому не єднали, а навпаки, викликали почуття незайманости, а там і несмі- лости, деякого недовір’я, остраху, а може навіть і відру- хової ворожнечі. Стаціонар у режимному таборі це одиноке місце, яке до деякої міри користується зглядною недоторканістю. Туди при перегляді назначила Кир Йосифа лікарка і начальниця стаціонару названого вище ляґерного пункту. Сама ще дуже молода, але вирозуміла і душею вразлива. Вона була вільна і воєнну службу мала за собою. Тим назначенням вона піддержала Митрополита значно на здо- ров’ї, а там забрала з виду злісних і злорадних очей, що важило немало. Осінню того року прийшлось нам залишити цей перший «очищений» табір. До того часу всі попередні мали загаль- ний характер, мішаний. Тут уперше виділено й відправлено злочинний елемент, осталися самі «політичн