Мартирологія Українських Церков Т. 2

і». Період по- стійного терору внутрі табору скінчився. Нас перенесли в табір N 0 . 24 (пізніше 385/8) того самого райому. Це вели- кий табір, якого розмірно ще нові бараки давали тісне приміщення 2000 до 2500 в’язням. Положений, як усі в гущі лісу, але сам без тіні. Тут я перебув із Митрополитом Кир Йосифом дальші роки (1949-1953) з довшими або ко- ротшими перервами в міжчасі. Цей період належить реля- тивно до найважчих, але заразом і до найприємніших днів мого заслання. Це звучить може мало ймовірно, парадок- сально — тюрма-заслання і приємний спомин. А все ж таки це факт. Це період моїх історичних стріч і грань між буттям і небуттям. Нас радує зів’яла вже рослина, яку з неба післана роса підняла до дальшого життя... Коли в попереднім таборі я з митрополитом Сліпну познайомився більш конвенційно, то тут, у новім і кінце вім, я його пізнав у всій висоті й глибині його незвичайної особовости. В частих зустрічах, розмовах, принагідних дія- 394 логах я навчився його любити як друга і глибоко шану- вати. Трохи не повних чотири роки лучив нас один простір табору, а то й один дах над головою. То були зверхні умови, які, на жаль, нерідко переривались: то він фіброзно хворий лежав у стаціонарі, то мене туди клали. Бували й довші проміжжя, коли його переводили в другий табір, то возили кудись у незнане. За кожний раз одначе повертали у вихідний табір. Так літом 1952 р. він довгими місяцями перебував на 7-мім лагернім пункті, де зустрінув більше число в’язнів із Заходу, між ними таких, що займали експо- новані місця як довірені надзору. Його враження з того табору були більш як мінорні. Весною 1953 року його возили в Київ на додаткові допити, пробу й спокусу. Встояв, не заломився, навіть не вгнувся. — Мабуть усі проби за мною — і був повний душевного спокою. Він деталів не розказував, за звичкою говорив, але слухаючи і дивлячись на нього, малося враження, що він там не за себе говорив, не як «в’язень Сліпий», а як «Митрополит Львова Кир Йосиф» за Церкву свою і за Народ свій! Ішов як в’язень, вернувся як Мученик! У митрополитові Сліпому я пізнав не тільки високого ієрарха нашої Церкви, але разом із тим людину незви- чайно високої культури, глибокого ума, широкого світо- гляду і глибокого знання. Він володів усіма мовами біль- ших народів Европи і був поліглотом у найкращому зна- ченні цього слова. Не для практичних буденних цілей він їх студіював і постійно плекав, а в першій мірі як помічні науки для студій Церкви, релігії й культури даних народів. Клясичні мови — старогрецька, латинська і єврейська — конечні для студії християнства в його основі, були йому такі ж легкі, як і модерні. Об’єм його мовних амбіцій і стремлінь до знань не мав границь. У тім глузді він нале- жав до фавстівських натур і подобав більше на вченого, як на смирного християнина й пастиря; громадив знання без стриму і кінця. Коли опісля (1948/49) були допущені посилки, то з ни- ми появився папір у таборі. Це були шкільні