Мартирологія Українських Церков Т. 2

огословська освіта, виховання в чужих школах, впливи чужого оточення, не- знання минулого своєї Церкви, якій покликані вони на вершинах служити... Гнилими овочами отого всього є легковаження всього, що наші діди і прадіди здобували і своїм трудом і жертвами, зневажування свого рідного, супроводжені погонею за почестями, жадобою влади, що так нагадує боротьбу за удільні князівства в час занепаду Київської держави, і вкінці хиткість характерів, виявом якої стається вислужництво перед чужими і приземні по- клони чужим богам! Як Глава і Батько нашої Церкви старався я навчати й упоминати. Нераз як Батько закликав я до єдности бла- гальними словами і як Глава нашої Церкви напоумлював рішучим твердим словом, коли треба було збудити при- спане сумління і вказати на пастирську відповідальність за духовне стадо перед Богом і Церквою. Бож Єпископат повинен бути зразком однозгідности у правлінні Церкви і прикладом єдности в усіх ділянках церковного і народ- 37 нього життя! Всі мої переживання з того приводу — зне- ваги, душевні рани, словом всі оці «стріли лукавого» — вам відомі. Вони не були легші, ніж у в’язницях і на засланнях. І переживав я їх так само болюче, як переживав передше в’язничні тортури. Та сьогодні я дякую Всевиш- ньому за те, що мене били в тюрмах і били на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби! Прощаю їм усім, бо й вони — тільки знаряддя в руках Всевишнього, що покликав мене і дав мені свою Благодать, бути в неволі і на волі в'язнем Христа ради! Наш світлий попередник, Сл. Б. Йосиф Венямин Рутсь- кий у своєму завіщанні натякає на цей самий гріх, брак єдности в єпископаті, згадує про спори, погоню за нажи- вою, пастирську недбалість, у висліді чого взиває всіх до духовної згоди і ревної праці, благаючи їх: «Про єдину тільки річ прошу моїх Високопреосвященних Отців, русь- ких Єпископів, то єсть, щоби любов’ю Христа лучилися зі собою і зі своїм Митрополитом. Нехай словами і ділами потверджують, що узнають його за отця...» Висловивши отут свій гіркий жаль і біль, яким сповнене моє серце, не бажав би нікому докоряти. Тому, Достойні і Дорогі Брати в Єпископському служінні, простіть мені, як і я Вам прощаю! Коли висловлюю свій гіркий біль, то цим бажаю Вас востаннє по-батьківськи і по-пастирськи напімнути і закликати: В єдності рятуйте нашу Церкву від загибелі і руїни! Нехай Ваша єдність, єдність всього єпис- копату Української Католицької Церкви, буде стимулом і надхненням для всіх тих Пастирів, духовників і мирян, батьків і прадідів яких родила Церква-Мати, Київська Митрополія. На історичному шляху вони розгубились у різних країнах, серед різних народів і забули про матір, яка їх родила. Поможіть їм віднайти цю Матір! «Сидячи на санях...», лечу думками до всіх моїх братів і сестер в Україні і на просторах цілого Радянського Союзу, до тих, що страждуть на волі, і до тих, що ка- раються у в’язницях, тюрмах, в таборах непідсильної праці і в лагерях смерти... Між н