Мартирологія Українських Церков Т. 2

зошити в ціні 12 коп. за штуку. Тут у таборі вони платились пайкою хліба в 600 гр. або її рівновартником — 10 карбованців. Тепер можна було писати (олівцем натурально, чорнило 395 було недозволене), однак зі строгою забороною написане держати. Органи надзору забирали безоглядно кожний клаптик паперу, записаний рукою. З посилками усталилася зчасом ще одна надрядна валютна одиниця в таборі — «сало», а хлібові припала в такому випадку лише роля «розмінної» монети. На жаль, колишні посилки могли діс- тавати лише громадяни Союзу, інакше автохтони, тоді коли чужинці стояли взагалі поза всяким законом. Наука в таких умовах була часто-густо недосяжною мрією і рівночасно деякого роду геройством, бо відбува- лася коштом власного здоров’я. Кожний кусок із посилки, виданий на ту ціль, минався з наміром і призначенням жертводавця. Але Митрополит ділився своїм добром тим радніше, коли «вчитель» був одним із «чужих». Будучи в тюрмі чи в таборі, Кир Йосиф не тішився особливішими ласками ні в домі, ні в людей. Ближчої рідні в нього, здається, не було, а другі, мабуть злякавшись, забули. Він належав до тих ієрархів і духовних осіб у таборі, що гостили в себе дари серця — посилки дуже рідко. Мимо того він ділився кожною посилкою, яка до нього заблу- кала, ділився не тільки з близькими земляками, але постій- но з усіма принагідними співжителями спільного бараку. При тому яскраво кидалась у вічі просто неймовірна різ- ниця жертв-дарів, які йому «свої» приносили, і тими, якими вірні своїх православних владик дарили... Поза наукою, читанням, студіями — йшли медитація, розважання, тихі, нескінчені монологи і принагідні діялоги. Вони всі містились у трикутнику «Релігія — Церква — Україна». Це були питання, які його постійно займали і постійно журили, ранили. Адже не про абстрактні поняття йому йшлося, з ними не було ніяких розходжень, ніяких знаків питання, а про реальні величини, дієві конечності, про життя і майбутність народу. Того останнього він не міг собі подумати поза межами цього потрійного питання. — Або ми народ, що в націю цілить, у велике Завтра вірить, або... — він не кінчав, нагло замовкав, неначе сам лякався зловіщого антиподного «або». Думками все літав на Захід, робив перегляд своєї митрополії, не минав і під- чинених дієцезій і все вертався сумніший і більш зажу- рений, як був перед тим. Усміху на його устах чи в очах, здається мені, не бачив ніхто в неволі. Він тяжко болів над 396 долею нашої Церкви, страшно тяжко переживав її горе на верхах і на долах. А коли в меланхолію, у зневіру не попадав, то тільки тому, що вірив, глибоко вірив у чоло- віка-людину і в сили Неба. Католицька Церква — мовив — у час свого тисячоліт- нього існування переходила різні періоди росту й розвою, більш і менш світлі, періоди радісного підйому, але і хвилі кошмарних гонінь, переслідувань, внутрішніх сварів і роз- дорів. Але все виходила з них оборонною, переможною рукою. Вона у Бога! Кривавилась, терпіла, т