Мартирологія Українських Церков Т. 2

країні мало дати Росії Романових зміст і форму національної російської держави. Воно дальше мало бути тим коректором, що повинен був направляти всі слов’янські ріки в одно російське море! Що православ’я в Україні, крім релігійної форми, мало ще інший, політичний характер, те наглядно доказують наші дні. На місце самодержавної Росії поневолених наро- дів постав Радянський Союз „свобідних” народів. І на За- хідній Україні покотилися події, точний праобраз, фото- копія таких же подій з-перед сотні років. Нова, соціаліс- тична Росія, наслідуючи напрямні політики старого режи- му супроти України, вступила в сліди царя Миколи І і пішла походом проти Української Церкви в Галичині. Не тому, щоб, будучи вірним антирелігійній тезі, знищити Церкву в корені, як у Східній Україні і взагалі в Росії, а на те, щоб переназвати і перетворити її в православну! Постав великий курйоз в історії Сходу і розвою комуно-більшо- вицької ідеології. Два протилежні й діаметрально різні ре- жими — абсолютномонархічний і йому антиподний кому- 398 ністичний — знайшлися на одній політичній лінії в роз- в’язці кардинального питання: України. Новий виразно протирелігійний режим став не тільки оборонцем релігії, але її ревним пропаґатором, ба навіть основником її орто- доксальної православної форми в Західній Україні. Галичина, мала частина Великої України, що по розборі Польщі припала Австрії, користуючись її ліберальними за- конами, сповнила примірно і з честю свій національний обов’язок супроти цілости України. Коли, як ми вище ба- чили, в Росії поняття православний і російський покри- валися, то тут, у Східній Галичині (нині Західній Україні), такими синонімами були терміни „католицький” і „укра- їнський”. Католицька Церква в Галичині була наскрізь українська національна Церква. Це був її зміст, її основа і проти тої основи, проти інвольвуючої в ній сили виступила в минулому столітті царська Росія і в біжучому сторіччі комуністична Росія. Тепер немає католицької Церкви в Західній Україні, але є там католицький народ. Хто сумнівається, хто може сумніватись, що він український? — Він ним був, є і буде, бо інакшим він бути не може. Його вірність народові осно- вана на вірності його Церкві. А ця в катакомбах. Тут мимоволі насувається питання — що сильніше — традиція чи режим?! Воно важке, зловіще заодно для нас і для режиму...» Митрополит Йосиф Сліпий був засуджений енкаведівсь- ким судом до восьми (8) літ примусових робіт. За які про- вини? — За провини його Церкви! Коли за царського ре- жиму православ’я мало маніфестувати національну єдність Росії, то тут, у новій національній Росії згл. державі націо- нальностей, православ’ю залишали одне завдання — бути лучником гетерогенних народів, зокрема слов’янських, в одну імперію — комуністичну в основі, російську у формі. За провину проти цього були заарештовані і вислані капі- тули всіх трьох галицьких дієцезій. За малими вийнятками всі ієрархи зложили там свої голови. Жерт