Мартирологія Українських Церков Т. 2

ва, як видно, цілопальна. Українська Католицька Церква в Західній Україні смут- ком сповилась і чорною киреєю прикрилась. Митрополит над тим пресумним явищем і станом своєї Церкви неви- 399 мовно важко терпів. І в тім своїм жалю і болю був нео- тулимий. — Судилось, видно, — вирвалось раз його гли- боке зідхання — нести самому Хрест нашої Церкви до переможного кінця або зложити його у Господа трону!.. Був місяць травень, 15-ий день 1953 року. Митрополита Кир Йосифа в таборі вже від тижнів не стало. Його звіль- нили, себто вивели за браму, як того домагався паперовий закон режиму. Хто йому вірив? — І нам переконання і певности бракувало. Хоч за звільненням говорили здогади, душа тому протирічила. Ми міркували: коли це правда, як говорять, то в нашім випадку жаліти треба, бо, за пого- ворами, в Митрополита немає дому, себто — є Святий Юр у Львові, а там тепер його ворог! Наші стурбовані думки ніяк не знаходили собі спокою, але й пізнати ми не могли, куди, в які сторони Митрополита повезли. Логіка положення нам суґерувала, впевняла, що не додому... Нагло в названий день прибула «велика комісія» до табору. Самі офіцери, штабові, досі невидані в таборі. Пішли виклики, допити в’язнів. Викликали багатьох, чужих і наших, українців. До останніх належав м.і. композитор Б. Держали не довго, мабуть спішилися. Покликали і мене. У малій кімнаті дижурного офіцера я опинився перед обличчям сімох штабних офіцерів, у більшості полковни- ків. Посипались питання, яких осередком була виключно особа митрополита Сліпого. Зразу чисто формальні спра- ви, про особисте знайомство, його давнину і тривалість, а там усе ширше, глибше, інтимніше. Хотіли в нарисі бачити Митрополита (вони ж чужі) у його зовнішніх взаєминах зі світом і людьми. Хотіли й його характер пізнати, пізнати прикмети його ума й душі. Соціальна сторінка його появи їх зокрема інтересувала. Вони цікавилися не тільки його відношенням до свого народу, вірних митрополії, настав- ленням до чужих і їх гомоном, але й поза тим вони жадно хотіли впізнати, так мовити, сторінки його наскрізь при- ватної, суб’єктивної думки чи поведінки. Питали наприклад чи одержує посилки, як часто і чи ділиться ними зі спів- в’язнями спільного бараку. Після такого введення прийшла черга на запити загаль- ного характеру, запити, що мали розкрити тези світогляду Митрополита, спосіб його думання на проблеми спеціаль- ного значення. Форма допиту скінчилася. На його місце 400 наступила напівсвобідна розмова на тему відношення Митрополита до православ’я взагалі і Православної Цер- кви зокрема, як також про його наставлення до Риму, згл. Папи й Ватикану. Питання було поставлене, але позитивна відповідь на нього їх не дивувала. Вони її, виділось, очіку- вали, а все таки поставили додаткове питання, яким звер- тали увагу на факт, що в Україні велика більшість право- славних. — Годі було не відмітити, що наявність одного віроісповідання не тільки не виключає важности і значен