Мартирологія Українських Церков Т. 2

ня другого, а навпаки його кличе і викликає. Евентуальна заміна одного другим, для ока лоскітлива, для держави і народу все шкідлива. Розмова дедалі набирала змісту й форми теоретичного розважання. Наближалась до основного питання, що вже висіло над головами. Різниця між питаним і питаючими закривалась. Ось воно: — Чи митрополит Сліпий знає, що зайшло в час його неприявности у його митрополії і взагалі в Західній Укра- їні? І як ставиться він до цієї події? — Знає і жаліє, дуже жаліє. — Чому? Невже ж православ’я гірше католицизму? — Видно його хочуть зробити гіршим. Тут на Сході мабуть не знають, яких друзів мало православ’я у нас на Заході, на католицькому Заході! Ми його у многому по- дивляли, в дечому любили, а загально шанували. І те, що сталося в Західній Україні, сталося не волею православ’я. Озброєна рука держави, наслідуючи Миколу-царя, обер- нула сідоглаві католицькі Церкви на православні. Того віроісповідання червенські городи Галичини не знали, пра- вослав’я там не було ніколи! Над тим боліє Митрополит Йосиф, іронія історії його грудь давить і серце стискає факт, що соціялістична Росія, яка свободу голосила, пішла слідами деспотів-царів і його Церкву, майбутній світоч Країни, неймовірним насиллям задавила. Досі ввесь діялог вівся московською мовою, офіційною табору. Тут у тій хвилині один із учасників комісії встав і заговорив по-українському. За десять років мого заслання був це перший випадок, що я на далекій півночі почув з офіційних уст свою рідну мову. — Ви, — мовив, — представили нам положення в Захід- ній Україні так, що можна подумати, воно не відповідає ні 401 інтересам краю, ні народові. Чи могли б ви нам сказати, що належало б зробити, щоб воно було більш відповідне? — Якщо не помиляюся, то конституція Союзу забез- печує громадянам свободу віроісповідування. Це основний закон, який потребує тільки відповідного едикту, щоб на- дати йому життєву силу. Будь він даний перед нефортун- ним походом на Галичину, на її Церкву національну, то добровільно не найшлась би там ані одна душа право- славна. Віра не одяг, що з сезоном міняється, а ґрунт, основа, на якій кожна сильна держава спочиває... На бажання комісії мені прийшлося повторити замітки до другої частини дивного діялогу на письмі. — Можете писати по-українському — дозволяв-прохав офіцер «без пагонів» — гарною українською мовою, — тільки прошу поспішити, щоб до провірки (таборове числення) було го- тове. — Так і сталося. Ще одна маленька перешкода: ко- ротке про-меморія, написане «карандашем», треба було ще раз переписати, вже на місці, чорнилом. Так скінчилася «велика комісія» у справі Митрополита Кир Иосифа у пропам’ятний день 1953 року. В мене зро- дилося чомусь переконання, що комісія була з Києва. (Мене між іншим питали, чи мені відомо, що його, Митро- полита, возили у свій час до Києва?). За всіма познаками була це незвичайна комісія зі спеціяльним дорученням цен- тральної влади. Її мовно-мішаний