Мартирологія Українських Церков Т. 2

склад не вспів захитати моєї супозиції про її національний «український характер». Наступного дня раннім ранком несподіванка в таборі — на воротях деякі з в’язнів запримітили силюету Митро- полита Иосифа. Його саме пропускали до табору. Служба надзору вже заходилась провірити зміст його багажу, коли від дижурного вийшов наказ залишити це. Ще хвилина нерішучости і безділля, а там — задушевне тихе вітання замінилося болючим прощанням — Митрополита знову вивели за браму. В обговорюваному таборі (385/8) находився від недав- ного часу відділ для «вольних». Частина бараку на 40 до 50 місць і невеличке подвір’я перед ним, обведене колючим дротом, творили свого роду «резерват», призначений для вчорашніх в’язнів, які скінчили свій «строк» і чекали на 402 повне звільнення й волю. Остання, видно, етапами дава- лась... Тут між іншими находився православний Єпископ Антоній, в’язнений від 13-ти літ, тепер нарешті «вольний». Сюди був назначений і наш Митрополит. Усе було в ре- зерві для нього готове і адміністрація табору ждала що- мінутно його прибуття. Так було щоправда до комісії; остання однак дала йому інше призначення. Митрополита в момент його появи забрали назад і він на довший час зник із наших очей, але ніколи з нашої уяви. Пройшли довгі місяці, як по Митрополитові слід заги- нув. Шукали його в Галичині — не знайшли. І адміністра- ція табору мовчала, не зрадила місця його перебування. Аж маленький епізод, незначний формою, але знаменний і проймаючий по змісті своїм, навів нас знову на тропу його нової тернистої дороги. У Навечір’я Рождества 1953 року пишучий оцей спомин одержав першу посилку в неволі — 100 карбованців! Даток зразу анонімний розкрився щойно згодом, коли адміністрація табору рішила подати ім’я й адресу жертводавця. Був ним Й.Е. Митрополит Йосиф Сліпий із Красноярського краю, станція Маклаково! Наступна кореспонденція розкрила дальші деталі його нової, неочікуваної дороги. Для в’язнів, що закінчили свій присуд, а були хворі, немічні, фізичні каліки, комплетні інваліди (все це наслідки тюрми) або не мали дому (довгі роки неволі до кореня змінили його родинні відносини, а соціальна структура країни знак запитання поставила над ним), для тих щераз покараних долею з уряду планувались «інвалідні доми». Планувались — але від пляну до його реалізації проходять у Росії роки. До того за сталінського режиму ледве хто на верхах турбувався в’язнями війни — з кінцем життя автоматично кінчиться і тюрма!.. Тепер, після знаменної дати 5-го березня 1953 року інший вітер на верхах повіяв — Зефір весни (так його на Заході охрес- тили). Задумали ліквідувати табори, а з тим виникли думки про інвалідні доми. У Темніковській області під ту хвилю таких ще не було і от нашого Митрополита повезли в центральний Сибір, у Красноярський край! Насувається злощасне питання — чому? — Чому вза- галі інвалідний дім, а Красноярський край зокрема? — Аджеж Митрополит був вільний, вільний за всіма писа- 403