Мартирологія Українських Церков Т. 2

ними й практикованими законами! Чому по відбутті «кари» відпускали домів інших, усіх, чому не відпустили його одного? — Не будемо твердити, що в Красноярському краю Митрополит був такий самий в’язень, як над горіш- ньою Печорою або в Мордовській республіці. Ми можемо навіть на віру прийняти факт, що він там індивідуально свобідний і в пошані; але чому задержаний? — По своїй волі, чи по збірній, згл. обосторонній? Із листів, писаних іще до табору, слідно, що Маклаково — місце його перебування — положене в гущі сибірських лісів недалеко дальносхідньої залізної трансверзалі, але далеко від людей. Почував він там себе самітним, але не бездільним. Управа дому виєднала йому дозвіл користу- ватись об’ємистою бібліотекою краю. Найшлось товари- ство — знову, як у таборі, книги, студії, принагідні «Пас- тирські листи» і з пралісом інтимні розговори. Він полю- бив тишу дівичих лісів, «де навіть пташина мовчала і лише де-не-де лисиця зашелестіла, як стежку йому перебігала». Він його думу думав, у його душі читав, перериваний, то тут то там, письмом-листом із рідних сторін від вірних, відданих, чутливих людей своїх. Він їм до зворушення, до сліз радів... Щоб відповісти на поставлені вгорі питання, треба по- вернути до згаданого вже епізоду з 15-го травня 1953 року. Комісія, що приїздила в табір, була там ради Митропо- лита самого. Цей факт говорить, що в тій хвилі в’язень Ио- сиф Сліпий перестав ним бути і вона справлялась не за нього, а за українського (католицького) Митрополита Львова Кир Йосифа. Це різниця і в тоні і в змісті! Вона говорила про нього його мовою, розбирала положення в його (бувшій) митрополії, кладучи наголос на його відно- шення до православ’я, другого України віроісповідання! Тон ведених діялогів каже дальше супонувати, що комісія була українська, себто провідними кругами Києва деле- гована й дириґована. Нехай своєчасний, крайнє нефортун- ний похід на Українську Католицьку Церкву Галичини ле- жав в інтересі православної Москви, нехай його диктува- ла гістерія війни, він не лежав і не міг лежати в інтересі Києва. Відповідаючи на запити комісії, і вслухаючись у їх дискусійний тон, я виніс враження, що нагальний напад на 404 Українську західню Церкву не вирішив ані її т. зв. питання, ані її існування. Вона не проблема, не теорія, а факт вище даний, природою закріплений. Вона дійсність, яку евенту- ально можна на час замовчати, але стерти, виелімінувати не можна. Католицький Львів не тільки конечний для Києва, він на дальшу мету необхідний і для Москви. Є багато доріг — каже одна народня приповідка — але всі вони вливаються в одну, що веде до Риму. Найде її і Київ, як найшов за княжих часів!.. Від того дня і хвилини, коли митрополит Йосиф Сліпий мав привітати волю, пройшло повних п’ять літ із гаком. Із в’язнених ієрархів Галицької митрополії не стало вже ні- одного. Лиш одному з них (Преосв. Лятишевський) була виявлена ласка неба перенести терпіння, але спочити на Рідній Землі