Мартирологія Українських Церков Т. 2

де відразу положили до в’язничної лічниці. Тут, у Києві, мали додат- ково перевести слідство в справі Греко-католицької Церкви в Галичині, якої московські можновладці боялись не менше Української Автокефальної Православної Церкви. Допиту- вати єпископа Хомишина київським слідчим не довелося, бо він з ліжка вже не вставав і смерть йому тут була прискорена... Коли до палати принесли єпископа Хомишина, а разом з ним і куфрик з речами, за пару годин санітар, що, оче- видно, належав до блатного гурту, вивів з палати двох селян, а на їхнє місце привів двох урків. Спочатку вони тримали себе порівнююче тихо. До них приєднались мо- лоді вуркагани і поінформували їх про всіх перебуваючих у палаті, головно про Єпископа та архітекта, від яких можна було поживитись. Потім один із блатних підійшов до ліжка Єпископа, який тихенько молився. Урка нахабно оглянув його, а потім заговорив на своєму жаргоні: — Так що, батя, попався! Не поможе тепер тобі і твоя... 421 (з огидним епітетом) богородиця. Даремно ти їй тут мо- лишся. Все рівно подохнеш. Що там у тебе в куфрику? Дай но сюди! — Що вони говорять? — запитав, не розуміючи їх, Єпископ. — Як вони називають Богородицю? — То, Ваше Преосвященство, огидне слово. Вони най- гіршими словами лають Бога. Для них немає нічого свя- того. Вони хочуть взяти ваш куфрик, — відповів я Єпис- копові по-українськи. — Боже, прости їм, бо вони не знають, що творять! Хай беруть все, що хочуть, мені вже нічого не потрібно. Блатні взяли куфрик, в якому були харчові продукти. Все те вони з жадобою зжерли. Далі почали радитись, що можна взяти у Єпископа. Його одяг їм не подобався. Ряси вони не потребували, а з підрясника також великого вжитку не могло бути. Охочих купити ці речі тяжко найти. Хіба рясу можна порізати і як шматки доброго вовняного ма- теріялу «спустити». — Слухай! Може у нього є щось золоте. Цей піп мусить мати золотий хрест, — додумався один урка. — Гей, батя! Де твій хрест? — запитав другий. — Немає у мене хреста, його вже відібрали, — слабо . відповів Єпископ. — Ми ще перевіримо, — пообіцяли урки. Потім вони забрали в архітекта, коли він вийшов для потреби з палати, його торбину з рештою передачі. Після цього вони закурили і лягли на свої ліжка, ніби відпочи- вати. Єпископ продовжував тихо молитись... Був гарний вересневий день. Користаючи з соняшної теплої погоди бабиного літа, я з учителем пробули довший час на подвірі лічниці. Навіть і архітект виходив. Коли ми повернулися до палати, Єпископ лежав накритий ковдрою і ніби спав. Блатні перейшли до іншої палати. На мій запит, що тут було, селяни сказали, що блатні «допомог- ли» санітарові переодягти Єпископа у шпитальну білизну, забрали речі й зникли. Коли принесли вечерю, Єпископ не пробудився, він був без свідомости. Тоді архітект сказав санітарові покликати лікаря. Останній щось довго не при- ходив, а коли прийшов, єпископ Кир Григорій Хомишин був уже мертвий. Василь Прихода. Спогади непокі