Мартирологія Українських Церков Т. 2

ра, ще хвиля.... відкрились двері, один з впорядників щез в авті (силою втягнули його), авто завернуло і щезло. На страшне обу- рення народу хлопця випустили, не пам’ятаю чи ввечорі чи вранці. Похід прийшов на площу, я сказав торжественну проповідь про побідну силу Ісуса і Марії. Нарід довго не розходився, хоч все скінчилось, наче застигло в молитовній екстазі. Я дякував Богові і сказав собі: варта було взяти відповідальність на себе, піти на риск і життя дати! Минуло кілька днів. Прийшло письмо з НКВС: «Явитися в такій годині... в такій кімнаті...». Пішло в піч! За кілька днів таке саме письмо і так само пішло в піч. За кілька днів знов подібне письмо — й воно пішло з димом. За кілька днів після Служби Божої — дзвінок, мене визивають. Приходжу. «Здраствуйте!» Розумію, сподіваний гість. «Прошу сідати. Чи ви дістали наше письмо?» питає. — «Дістав». «І друге?» — «Дістав!» — «І третє?» — «Одержав!» «Чому не явились?» — «Бо не хотів» — «Чому?» — «Бо я не ваш сексот». «Ви прийдете!» — «Не прийду». Розіпняв цивільне пальто і показав однострій НКВС і револьвер. 424 «Зараз зі мною підете, з вами то так, но нам ніколи!» «Позвольте ще відійти і розпорядитися в своїх справах». «Прошу». І я відійшов і скоро передав о. Стернюкові касу і всі ігуменські справи, бо кожний знає, що йти в НКВС (осо- бливо в тих часах), означало не вернути більше. Клякнув, помолився... «Да будет воля Твоя...» «Богородице...» Стис- нув вервицю при поясі (тоді ми ходили ще в своїх габітах) і вийшов. На дворі мій капітан став і знову суперечка. «Я піду вперід, а ви трохи дальше за мною» — каже він. «Не жартуйте — відповів я, — бо коли лишете мене ззаду, я зараз втечу, тому ведіть мене з собою». Я в обласному НКВС, в бувшому суді. Зачався протокол-життєпис, а по- тім питання: «Чи ви нарочно сам, чи з чиєїсь намови чи приказу зробили ту антирадянську демонстрацію з тим Хресним ходом, (процесія-похід в наш празник пару тиж- нів назад) з тими жовто-блакитними лентами?» «Я не робив жодної антирадянської демонстрації, а зробив сам зі своєї волі Хресний хід з тим всім, що ви бачили, бо ваша власть сказала нам, що можна в церкві робити все, як було давно, а давно ми все це робили без жодного доз- волу». «Чи до нашого приходу ви проповідали проти ра- дянської власті? Коли і де?»». «Так я проповідував проти... завжди і всюди...». «Чому?» «Бо ми знали з газет і від свідків, що втікли сюди, про нищення і палення церков, хрестів, ікон, про убивства єпископів, священиків, нищення всієї релігії, і я після своєї совісти мусів проповідувати і до молитви взивати нарід, щоб Бог могучою силою здержав ту дику, нищівну силу». Вже далеко поза полуднє, він много питає, я много відповідаю. Нагло відсуваються двері, впадає енкаведист, високий, чорний, на обличчі страшний, як Мефістофель, чогось подібного не бачив. То був сам начальник Обл. НКВС. «То Величковський, чи признається?» — кричить. «Ні!» — каже мій слідчий. І він кинувся на мене з кулаками