Мартирологія Українських Церков Т. 2

мені: «Йди в бухгалтерію, бо там визи- вають». Прийшов я, голошуся, а там між іншими сидить бухгальтер, колишній адвокат зі Станиславова (забув наз- 434 енсько) і каже, що він колись в хорі співав в нашій церкві. По списку дізнався про мене і хоче мене вирвати з небез- печної роботи в шахті, — «Куди?» «А може в баню, де всі люди кожного тижня купаються і здають брудну білизну й одержують чисту». Я згодився, і знова велика полегша, бо там було й осібне мешкання і робота не затяжка. Слава Богу і Марії. Але і тут я довго не був. Було тут повно шпіонів, які доносили, що я дію, як священик, розмовляю зі шахтарями і пр. і пр. Мене відправляють на 5-ту, 6-ту, 7-му шахту. Рік, півтора і довше двох майже на жодній не задержався. В тому часі були на шахтах ферменти і на деяких штрайки, і деяких підозрілих в агітації арештували і вивозили. Одного разу і зі мною таке сталося. Прийшло кількох, визвали мене. Сказали: «собирайтесь з вещами!» І я знову поїхав в дорогу — до Кірова і звідси до Владиміра над Клязьмою, під Москвою, до звісної, славної, закритої тюрми. Тут кинули до камери, де було вже трьох українців, а я четвертий. Один з них мені знайомий, ростом величез- ний, знаний як вищої марки вламувач, так відізвався: «Хлопці скінчилося наше вольне життя, тепер з нами є священик, конець тих бесід з різними словами. Мусимо примінитися до отця.., бо то нам не зашкодить. Я це вам кажу, бо я пан-отця знаю з Капітальної шахти». І дійсно той великий бандит сказав правду, і я з ними не мав клопоту, бо незадовго вони попросили про духовні науки, відбули Св. Сповідь і прийняли Св. Причастя. А крім того, сам той бандит випитав мене про мою справу, порадив жадати приговору і писати жалобу. Переконав мене і я зажадав приговору і мене визвали і дали прочитати. Я довго читав, щоб засвоїти собі зміст, і прийшов до камери і зараз все списав з пам’яти, і написав жалобу до Москви. Не довго я чекав. І з Москви приїхала комісія і викликала мене. Питають чи я писав жалобу, хто з начальників, ось вони сидять, покажіть, хто з них радив писати в Москву. Я відповів, що крім начальника тюрми, нікого іншого не знаю. «Значить не скажете? — Ідіть.» І відіхали. А на другий день, рано відправили мене назад у Воркуту. І знову їду до Кірова і на Воркуту. Приїхав на пересилку. Всі шахти відказалися мене прийняти до себе. І я сиджу на пересилці, знайомі хлопці, що тут були, змусили началь- ника санчасти — лікаря зараз взяти мене до себе, як сла- босильного і як фельдшера, (бо я відбув такий курс в 435 старого лікаря грузина в лісному ляґері). І дійсно мене взяли в санчасть, і я був тут досить довго. Одного дня начальник ляґеря викликає і каже збиратися «з вещамі», значить етап. Я скоро був готовий і пішов на етап до одного ляґеря, де самі битові (побутові) арештанти, не політичні. Прийшов, став на комісовку, і начальник сан- части — жінка — полковник дуже гарно мене прийняла. Позволила мешкати в кабінеті санчасти і мати нічний ди