Мартирологія Українських Церков Т. 2

жур у відділах. І тут знову було мені добре і свобідно. Та недовго. За пару місяців викликають мене в штаб і питають куди я хочу їхати, бо сьогодні кінчиться мені «строк» (термін), і завтра мушу покинути ляґер і вийти за браму вахти. Я здивований і без надуми кажу, що до Львова. Так несподівано скоро минуло мені моїх 10 літ кари... за то, що не хотів відречися Католицької Церкви. Дали справку (довідку) звільнення — до Львова, видали пашпорт і гроші на білет і сказали: «Щаслива дорога». Якраз на стації стоїть поїзд з написом «Воркута-Львов». Дають мені цілу лавку, стелю собі, можу сидіти чи лежати і їду до Львова. Приїхав трамваєм до вулиці, де мешкають мої знайомі, що написали й запевнили мені мешкання. Заки я дійшов до їх хати, де мешкали, я добре змучився, бо мої пакунки були тяжкі. За кілька днів мої знайомі найшли мені меш- кання в одної старої пані, польки, куди я перенісся. Ще за пару днів я вже був на стало приписаний у Львові, і за якийсь час прийняв до себе нашого братчика Іринея (Олексу). І мої ноги знову ходять по землі рідного Львова. А як довго так буде? Лиш один Господь Бог знає, а для нас людей, це тайна! Моя адреса: Возз’єднання 11, кв. 3. На пару днів я поїхав до старушки мами, що жила з моєю молодшою сестрою Варваркою. Потім поїхав до Станиславова і до Тернополя, до старих знайомих. А по- за тим вертав на своє стале місце у Львові, де, як у вели- кому місті, було досить роботи. Також учив молодих лю- дей, що бажали богословської науки. Вже пізня осінь. Знову поїхав до мами і взяв її до Станиславова, до мешкання Катрусі, старшої дівчини, що ціле життя мріяла про монастир. Вона ніби з радістю приймила стареньку, бо то мама отця, як вона сказала. Очевидно за удержання я платив її відповідну суму. Тут було її добре, та й знайомі приходили часто і розмовляли 436 з нею. Я спімнув, що мама моя ціле життя мріяла, що як лишилася б сама, значить, якщо тато скорше вмер би, то вона могла б вступити до монастиря. Відразу мені сказали: «Дайте реколекції та й ваша мама і Катруся можуть ді- стати облечини». І так сталося, й обі кандидатки, молода й стара зі сльозами вдячности одержали св. монашу одежу Василіянок. За якийсь час я поїхав до Тернополя, і розповів там, що моя мама вже монахиня в Станиславові в Катрусі. «А чому не в нас? — відізвалися всі. — Тут частіше мали б Службу Божу і о. ігумен частіше до нас приїздили б, то було би дуже добре». І слово сталося ділом. Одна сестра зараз вечором поїхала до Станиславова і на другий день привезли стареньку с. Емілію до Тернополя. І всі молоді тішилися прикладом старої с. Емілії. Тільки Катруся в Станиславові стратила, бо осталася сама. Стареньку с. Емілію міліція приписала без трудностей. С. Емілія більше мала зайняття, бо помагала в кухні. Раз перед Різдвом я сповідав вечором шкільних дітей в хаті знайомих. Впала міліція і застала мене при св. роботі. Старші дівчата від- сварювалися, але ніщо не помогло. Взяли мене на авто і відвезл