Мартирологія Українських Церков Т. 2

и до КДБ, разом з течкою, зі св. речами. Я дер- жався тактики «мовчання» — не відзивався. Вкінці я пізнав з їх бесіди, що хочуть мене пустити. Чекали до 12 години ночі. Пізний св. Вечір. Викинули все з течки на стіл... і сказали: «Що конечне вам, візьміть, а решту лишіть». Я все, одно за другим називаючи, скидав назад до течки, замкнув і кажу: «Я вже готов». «Ну то поєхалі» — сказали. Я повторив і ми всіли до авта і поїхали до дому, де моя мама, а властиво с. Емілія, довго не хотіла отвирати і вкінці пізнала мій голос і відчинила. Всі ввійшли до хати, поговорили з мамою й сестрами і поїхали до себе, до хати на св. Вечір... І ми успокоївшись, що все добре скінчилося, теж сіли до св. Вечері, хоч дуже пізної. На другий день після богослужіння, я поїхав до Львова. Значить, треба бути осторожнішим. Слава Богу за все! Рік 1956. Мама дуже любила першу п’ятницю, тому я завжди приїздив в четвер перед першою п’ятницею місяця, всі мали святу годину, в п’ятницю рано Службу Божу і всі були дуже вдоволені. Мою тету м. Ігуменю арештували за те, що позволяла сестрам лікувати ранених українських жовнірів. Вона вмер- ла в ляґері для політичних в’язнів в Мордовії. Я її дуже 437 зобов’язаний, вона причинилася і помогла мені в мона- шому покликанні. Тому тепер я зобов’язаний помагати її духовній родині, щоб могли при допомозі добрих людей дістати відповідне мешкання, де всі, вся родина і старші й молодші свобідно містяться. Офіційно мене засуджено за те, що я написав брошуру «Історія чудотворної ікони Матері Божої Безустанної По- мочі». В цій книжці я бажав виявити прикладами, взятими із щоденного життя, що людина, позбавлена віри, є також поганим громадянином. Я навів деякі приклади. В одній великій трикотажній фабриці у Львові були виявлені по- важні зловживання на великі суми карбованців. І хто це міг зробити? Очевидно, не той, що боїться Божої кари за гріх, але невіруючий... Коли ж урядові чинники запере- чують Бога і Його закони, громадяни чуються звільне- ними від Божих законів та й не повинуються також дер- жаві. Таким чином суд знайшов, що я в своїй праці знева- жив радянську дійсність, та наклав на мене найвищу мож- ливу кару. Але в дійсності вони хотіли мене покарати за мою діяльність, як священика й єпископа. В часі процесу суддя і обвинувач переганялися в тому, щоб висмівати мене та мою душпастирську діяльність. Одна жінка, присутня в залі суду, піднялася в один момент і сказала: «Як погано смієте поводитися? Уважайте на себе, бо й вас Господь покличе перед свій суд». Невдовзі після того, як я вже був в тюрмі в Комунарську, нагло помер публічний обвинувач: якось сидів в бюрі біля стола і більше не піднісся. Також суддя, що був ще молодий і зовсім здоровий, помер на якусь невідому недугу дуже скоро після того. Вістка про цю Божу кару потрясла цілим Львовом. Мені сказали, що трохи відпочинку мені не зашкодить та, що моя сестра буде рада, якщо я її відвідаю. Так я знайшовся на літаку до Югосла