Мартирологія Українських Церков Т. 2

і, бо Маріїнський лагер не мав т. зв. «підсобного хазяйства» за зоною. Єпископ М. Чарнецький оставався в лагері, в бараку, й міг відпочивати. А відпочинок був йому дуже потрібний, бо дотогочасна арештантська дорога коштувала його багато здоров’я і сили. В Марийському лагері був тоді голод. Тому ми, ті, що довше вже в ньому сиділи, влаштували таємну акцію до- кормлювання за збірні фонди, купуючи в «ларку» все те, що туди привозили. Так і вдержалися ті, що їм загрожу- вала смерть із вичерпання сил. Відпочивши трохи, єпископ М. Чарнецький не сидів у бараку. Він вештався по зоні і шукав найбільш нещасних. Кожний день він приходив до мене, вдивлявся в моє облич- чя і знаходив слова потіхи для мене, як лише вмів. Бувало, сяде біля мене, питає про мій стан здоров’я, про мої настрої, про інше, що для нас було найважливіше, і бувало каже: — Буде ліпше, напевно буде ліпше. Бог цього не стер- пить. Вірити треба, бо віра може чуда творити! — Тут він з глибокою впевненістю цитував слова зі Святого Письма і впевняв кожного, що «так мусить бути!» До нього линули нечисленні тоді в Марийському лагері 440 волиняки. Вони знали його з місійної праці на Волині чи Поліссі, і знали його з найкращої сторони. — Не бачили Батька сьогодні? — питали бувало мене, коли його даного дня не вспіли побачити. — Чи бува не хворий? Він був такою вартісною людиною, без якої було важко жити. Він кожного знав по імені й дорожив ним. Це для нього був великий дар, даний йому Богом. Не дивно, що єпископа М. Чарнецького завжди облягали всі нещасні, бо тільки в нього знаходили слова розради й потіхи. Мене й багатьох інших, між ними й вичислених єрархів, перенесли незабаром до іншого лагера, що мав гарну наз- ву: Орлово Розово. Назва не виправдувала якости лагеря. Життя в ньому було важче, як у Маріїнську, й тут єпископ М. Чарнецький знайшов більше нещасних, що потребували його доброго слова. Тут частіше бачив я його серед людей, і вже не з порожніми руками. Хтось з рідного краю слав йому час до часу малі посилки, які він розділював поміж нещасних. Бувало, прийде й до мене й тиче мені в руку хоч дві кістки цукру, або головку часнику, кажучи: Чим хата багата... Незабаром прийшла нова нагінка на католицьке духо- венство. Всіх католицьких священиків зібрали в етап і за- аранжували їх перенесення. Однак, щоб при цьому «заро- бити», всіх тих, що щось могли мати, примістили в бан- дитськім бараку і вночі ограбили їх. Тоді щойно їх від- правляли. Ми, арештанти, думали, що єпископ М. Чарнецький не буде довго жити, але йому треба було ще випити чашу мученика до дна. Д-р Антін Княжинський. Мої спогади про українських католицьких єрархів на засланні. «Голос Спасителя», 1960, січень, стор. 31-32. 441 СПОГАД ПРО ЄПИСКОПА ОЛЕКСАНДРА ХІРУ Єврейський учитель Юхим Вольф під час свого п'ятирічного ув’язнення у радянських тюрмах і концтаборах двічі зустрічався з сп. О. Хірою. Про ці зустрічі він написав короткий спогад. Ю. Воль