Мартирологія Українських Церков Т. 2

у карцері безвинний Хіра!» Володя та Яша схвально закивали го- ловами. Дві години Пельман похмуро сидів у кутку під нашими загрозливими поглядами. За дві години він постукав у двері і попросив, щоб його і мене (мене — в ролі пере- кладача) відвели до Хмари. Після цього Хіру випустили, а Пельмана на три дні посадили до карцеру. Хмара був так задоволений із своєї перемоги, що призначив Пельманові порівняно м’яке покарання. ПОСЕЛЕННЯ ОЛЬЖЕРАС, КЕМЕРІВСЬКА ОБЛАСТЬ, КОМИШЛАҐ ...Минуло чотири роки. Я відбував термін ув’язнення в таборі Комишлаґ, у поселенні Ольжерас Кемерівської об- ласти. Одним з моїх друзів був кандидат медичних наук Левітан, що відбував свій десятий рік ув’язнення, бувши завідуючим рентгенологічного кабінету таборового медич- ного пункту. Якось він сказав мені нишком, що сьогодні наприкінці дня до кабінету приведуть з іншого табору групу хворих політв’язнів для медичного огляду. Якщо це мене цікавить, додав Левітан, то я зможу підійти знадвору 446 до вікна рентгенологічного кабінету, — може побачу знайомих. Після праці я вартував біля вікна, доки привели в’язнів. Я відразу побачив серед них Хіру. Він змарнів, посивів, трохи згорбився. Я постукав у вікно, він побачив мене, зрадів, підбіг до шиби. Ми привіталися і він розповів, що хворіє на легені. Тут нас помітив наглядач і відігнав мене від вікна. Це було влітку 1953 року. Далі я не зустрічався з отцем Хірою і не чув про нього. Але в моїй пам’яті він залишився одним з праведників, які тихо, скромно і не бажаючи роз- голосу несуть добро в цей страшний світ. Не знаю, що з ним сталося. Можливо, він дожив до масового звільнення в’язнів, яке почалося після смерти Сталіна. А можливо також, що його, як багатьох інших західніх українців, за- лишили в таборі до кінця величезного терміну ув’язнення, а фактично — до смерти... У кожному разі, я хотів би, щоб пам’ять про цю людину не зникла. Може, хтось на Україні прочитає і згадає добрим словом одного зі скром- них і невідомих героїв, що для розповіді про нього треба більшого літературного таланту і багатших мовних фарб, ніж моя непишна мова шкільного вчителя. Опубл.: Юхим Вольф. Зустрічі з отцем Олександром Хірою. «Сучас- ність», 1982, ч. 7-8, стор. 159-164. 447 останній лист ЄПИСКОПА ОЛЕКСАНДРА ХІРИ Останній лист єпископа О. Хіри із заслання в Караганді, писаний З травня 1983 р. до о. А. Пекара, ЧССВ. 26 травня єпископ Олександер помер після 35 років ув'язнення і заслання. (Уривок). Пишу знову з лічниці. Кровоплювання мучить мене вже від 18-го квітня, а крови годі спинити. Словом: сонце низько, а мій вечір близько! Слова «Пам’ятай, чоловіче, що ти порох і в порох повернешся!» треба вже мені й до себе примінити. Тому, якщо це моє письмо до Вас мало би бути останнім, то: Дякую ласкавому Спасителеві за всі численні дари, якими Він обдаровував мене на довгій дорозі мого життя, почавши від Вульховець, через Сибір, аж до Караганди. Дякую Г осподу Богові, що поміг