Мартирологія Українських Церков Т. 2

мені «доброю бороть- бою боротися і віру зберегти»! Дякую Богові за напис на мій надгробний камінь, що його вложили мої запеклі противники: «Десятки лет про- пагандировал католицизм антикоммунистического духа, поддерживал и углублял у верующих еще и после переменьї государственного строя...». Дякую Господеві за те, що й мене можуть похоронити зі словами великого ірландця О’Коннеля: «Тіло віддаю землі, душу — Богові, а моє серце — Римові!». Знайте, що я щодня із синівською відданістю молюся за Святішого Отця Івана Павла II, щоб він силою ключів, повірених св. Петрові, поміг мені зменшити мої довги перед Христом. Прощайте, мій Дорогенький! До блаженного побачення по правиці милосердного Ісуса. Опубл.: «Шлях». Філядельфія, 25-26 червня 1983 р. 448 РОЗПОВІДІ ПРО УВ’ЯЗНЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ СВЯЩЕНИКІВ, МОНАХІВ І МОНАХИНЬ Про перебування українських католицьких владик і свяще- ників у тюрмах і концтаборах СРСР свідчень і спогадів мало. До рідкісних винятків належить розповідь о. Іринея І. Готри, ієромонаха ЧСВВ, який відбув 10 р. ув'язнення; розповідь не- відомих монахинь про ігумена Добромильського монастиря о. Макарія Розумійка, з яким вони зустрінулися в Хабаровській тайзі в 1953 р.; про зорганізування гро мади-парафії засланими монахинями і вірними, що описав монах-каторжанин; про де- сять українських монахинь, про яких писав, після повернення з радянського ув'язнення, полонений-німець Карло Гаррер. СПОГАД о. ІРИНЕЯ І. ГОТРИ Весною 1950 р. мене заслано в Казахстан (Киргизькі степи), у Дзесказган до рудників. Там були копальні міді і каменоломня. Молодших давали в мідні шахти, а я попав у каменоломню. По двох чи трьох місяцях мене направили в інвалідський табір у Спаськ, Караґандської области, як неспосібного до такої праці. Але й в інвалідному таборі не лишали мене в спокої. Працею понад мої сили, а саме воженням каміння тачками, зірвали мені ноги так, що я мусів піддатися операції, бо грозило мені каліцтво. Зі шпи- талю вийшов я вже з палицею, з якою і повернувся до Львова. З кінцем 1954 р. зачали помалу ліквідувати табори, а хворих і неспосібних до праці звільняли з таборових ба- раків. Весною 1955 р. і до нашого табору заїхала комісія й зачала розглядати наші картотеки та звільняти неспосібних до праці. Мене звільнили у квітні 1955 р. Я виїхав до свояків у село Виспа, повіту Рогатин. Там пробув усього 449 місяць і виїхав до Львова, де прописався і замешкав тим- часово у своїх кревних, а потім перейшов на приватне мешкання. РОЗПОВІДЬ ПРО ІГУМЕНА о. МАКАРІЯ РОЗУМІЙКА Нас огорнула велика радість. Ісус вислухав наші мо- литви й прислав нам свого заступника. Всі ми впали на коліна й подякували Йому за ту превелику ласку. Ми скоро зібралися й під вечір вибралися в дорогу, по замерзлому озері, яких 15 км. дороги. Мороз прошивав нас до самих костей, сніг скрипів під ногами, а гострий вітер смалив наші лиця. Надворі темніло. Та ми не зважали на ніщо. Ми тільки йшли і йшли.