Мартирологія Українських Церков Т. 2

и в сніг, скавулячи та приязно вима- хуючи хвостами. — Хай Господь буде благословенний! Чудо! Чудо! Смерть катам! — понеслося з усіх сторін. В’язні українці заспівали «Тебе Бога хвалим». А коман- дант почервонів, а потім побілів на обличчі. Отямившись, 454 наказав відкликати собак, а всім в’язням разом з монахи- нями відійти до бараків. Від того часу він залишив монахинь у спокою. Опубл.: Ісповідники віри нашої сучасности, стор. 127, 157-159, 161- 162, 162-165. В. ЦІШЕК: РОЗПОВІДЬ ПРО СВЯЩЕНИКА І. КОТІВА Священик о. Волтер Цішек у кн. «З Богом у Росії» обширно пише про душпастирську працю українського священика біля Но- рильська о. Івана Котіва, якого називає псевдонімом о. Віктор. При своєму зайнятті наглядача над складами він, [о. Іван Котів] міг багато помогти жінкам-в’язням. Бо тепер у віддалі приблизно 100 метрів від табору ч. 5 був жіночий каторжний табір. Жінки мусіли також працювати при роз- будові міста. Група українських монахинь мала у своєму таборі великий вплив, передусім на молодих дівчат, яким вони допомагали домовлятися відносно сповіді. Вправді жінки не мали права залишати свого табору, але час від часу вдавалося влаштувати так, що ті з-поміж них, які хотіли сповідатися, стояли на точно означеному місці при колючому дроті, при перегородах, а тоді о. Віктор, пере- ходячи, слухав їхньої сповіді. Здебільшого вони писали свої провини на клаптику па- перу й передавали їх о. Вікторові, як він коло них пере- ходив. Картки були нумеровані, але не мали ніяких імен і о. Віктор спалював їх у печі своєї будки. Жінки приходили знову, висловлювали свій жаль за гріхи, подавали рукою число своєї картки і о. Віктор давав їм розгрішення. Коли було неможливо або деколи невказано передавати картку, чи вділяти жінкам поодинці розгрішення, ми старалися дати їм бодай загальне розгрішення. Ми всі допомагали в тому ділі о. Вікторові, але о. Віктор мав при своїй праці більше часу у своєму розпорядженні й він виконував най- більшу частину цієї праці. Певно, що деякі картки, які в той спосіб були передані, могли бути переловлені. Одначе той факт, що жінки були приготовані задля св. Тайн брати на себе цей риск, їхнє довір’я та їхнє щире наставлення до 455 нас були для нас, священиків, поштовхом до дальшої душ- пастирської діяльности. В загальному жінки мали в каторжному таборі значно важче життя, як чоловіки. Дуже часто їх уважали за сво- бідну дику звірину... Що в жіночому таборі були два повні бараки малих дітей віком нижче п’ять років, було найкращим свідоцтвом, як виглядали обставини в жіночому таборі. Передусім українки, балтійки та польки були надзви- чайно твердого характеру й побожні, без уваги на те, серед яких обставин їм доводилося жити. Опубл.: Ісповідники віри нашої сучасности, стор. 173-174. СПОГАД ПРО СВЯЩЕНИКА ОЛЕКСІЯ ЖАРЕЦЬКОГО Польський ксьондз Буковінскі познайомився з українським священиком о. О. Жарецьким в Караганді. У своїх спогадах, які появилися