Мартирологія Українських Церков Т. 2

окремою книжкою, він розповідає про поїздку укра- їнського священика до митр. Й. Сліпого в Красноярський край та про душпастирську працю о. Жарецького серед засланців. Зате дуже добре знав іншого видатного місіонера, сьо- годні вже покійного, священика Олексія Жарецького. Священик Олексій Жарецький народився 1914 р. в око- лиці Бережан. Батько його був дияконом греко-католицької церкви. О. Олексій був капеляном львівської Греко-като- лицької Архидієцезії. Був він целебсом. Ми познайоми- лися з о. Олексієм 1955 р. в Караганді, де вже наступного року він спромігся відкрити церкву для українців. О. Олек- сій вивчив латинську св. літургію і відправляв її церковно- слов’янською мовою для українців та латиною для німців і поляків. Був він капелян надзвичайно старанний та пра- цьовитий. Крім дуже інтенсивної праці в Караганді, робив місіонерські подорожі до ближчих і дальших місцевостей в районі Караганди. 1957 р. о. Олексій спромігся зробити далеку й дуже небезпечну подорож. Дістався власне до Митрополита (те- 456 пер Кардинала) Сліпого, котрий примусово перебував у домі для перестарілих у Красноярському краї на Сибіру. О. Олексій мав з ним побачення в (...) лісі. На дорозі назад його затримано і п’ять днів допитувано органами безпеки Красноярська. Щоправда, був він звільнений і по- вернувся до Караганди, але відтоді земля стала горіти під його ногами. Зваживши на всі обставини, о. Олексій ви- рішив виїхати з Караганди, де і без нього було багато священиків. Відтоді почався останній період місіонерської праці священика Олексія Жарецького, який цілком заслу- говує назви героїчного періоду. Тривав той період 5 років (1957-1962). Священик Олексій присвятив себе виключно місіонерській праці у прямому значенні цього слова. Кілька разів міняв місце свого мешкання. Так само, як і священик Паукштіс, священик Жарецький мав величезну територію для місіонерської праці. Кілька разів бував в околицях Самари (тепер Куйбишев) на По- волжі. Довший час працював на Уралі у Пермській облас- ті й далі на південь в Оренбурзькій області. У Казахстані часто бував в Актюбінську й околицях, а також на тери- торіях, що залишились сиротами в наслідок ув’язнення ксьондзів Броніслава та Юзефа, в областях Кокчетавській та Целіноградській. 1960 р. о. Олексій був прописаний в місті Орську, Оренбурзької области. Одного разу, коли повернувся до- дому після короткої місіонерської подорожі, довідався, що під час його відсутности міліція його виписала. О. Олексій не зголосився до міліції у тій справі, ставши добровільно, як кажуть, мандрівником Христовим. Ніде не прописаний — лише з пашпортом у кишені — він і далі провадив місіонерську працю, дарма що знав, що це не скінчиться інакше як ув’язненням. Таким бездомним мандрівником Христовим о. Олексій був протягом двох років. У квітні 1962 року о. Олексій прибув до Караганди. Два рази був у мене. Приймав його з великою обереж- ністю, бо боявся за нього. О. Олексій завжди був