Мартирологія Українських Церков Т. 2

худий і досить високий, а на той час схуд до решти. Лише очі блищали. Виглядав дійсно як ісповідник віри й кандидат на мученика. Скаржився, що протягом постійних мандрі- вок зіпсував собі шлунок. Я порадив йому натомість ви- їхати з Караганди й податися до Таджикістану, де ще 457 ніколи не був і міг там багато спокійніше працювати. Дав йому кілька певних адрес у різних місцевостях Таджикі- стану. О. Олексій у розмовах зі мною визнавав, що ситуація в Караганді небезпечна, одначе казав, що йому дуже шкода українців, греко-католиків, що мешкають у Караганді, котрі дуже занедбані, але горнуться до нього. Казав, що постарається насамперед скінчити свою душпастирську працю серед українців, а тоді просто з Караганди поїде до Таджикістану. Та Бог розпорядився інакше. Десь коло 12 травня 1962 року йшов о. Олексій сам- один однією з вулиць Караганди. Там його затримано, і зараз же формально заарештовано. У Караганді відбувся суд над священиком Олексієм. Засуджено його на два роки ув’язнення за волоцюзтво. Тримали його в таборі недале- ко Караганди. Щоправда, працював у кравецтві, але дуже нарікав на нестерпне оточення вуркаганів. При тому стан його шлунку пішов на гірше. Священик Олексій Жарецький не відбув двох призначе- них йому років ув’язнення. Був ув’язнений якого півтора року. Помер наприкінці 1963 року у віці 49 літ у табірному шпиталі в містечку Долинка під Карагандою, де його й поховано. Вдячні українці віднайшли його могилу на цвин- тарі й поставили на ній гарний хрест. Згодом посвятили його, і (хрест), тому що сам цвинтар страшенно зане- хаяно, тим дужче впадає в очі на ньому той гарний хрест на могилі капеляна, що віддав душу свою за ближніх своїх... Опубл.: Св. Олексій Жарецький (к$. Аіекку Іагескі). «Оііеппік Роїзкі», 1980, 19 листопада. Переклад з польської. 458 РОЗПОВІДЬ АРХИМАНДРИТА КЛИМЕНТІЯ ШЕПТИЦЬКОГО Молодший брат митр. Андрея Шептицького, архимандрит Чину Студитів Климентій, відбував ув'язнення разом з компо- зитором Василем Барвінським, якому архим. Климентій роз- повів про свій арешт і ув'язнення. Згодом цей спогад дійшов на Захід. Арешту мого доконали, коли вдруге з’явились у Львові, в моїй келії, в часі вечірньої молитви. Не дозволили навіть убратись, лише наказали йти з ними. їх було чотирьох, усі військові. Увели до військового возу й повезли, не знаю де. По привезенню впровадили до якоїсь пивниці і нака- зали сидіти. Наступного дня з’явилось кілька осіб і нака- зали йти, уживаючи «ти», за ними. Того ж дня розпочався переслух; то було вночі. Я перейшов правдиве пекло, мусів просиджувати на брудній камінній підлозі. Знущанню не було кінця. Мені закидали, немов би зрадив Церкву та продався Римові й стався ворогом українського народу. Вимагали признати православіє. Жадали уявнити антирадянську організацію, до котрої я належу. Коли жадання не скуткували, поста- вили умову, що наколи я зречуся ворожої діяльности й проголошу свою відданість московському пат