Мартирологія Українських Церков Т. 2

краще завтра у цій темряві невільництва. Отця Кипріяна вже немає в живих. Родився він у Захід- ній Україні і дуже любив білу, чисту одежу. Вірив твердо, що в хвилині його смерти святі у небі дадуть йому чисту сорочку, замість обдертих лахів. Можливо, що він дістав таку сорочку. 1934 р. отець Кипріян жив у бараку ч. А-332. Цей барак був також призначений для дітей, народжених у таборі. Аж до п’ятого року життя ці діти мали діставати поживу з того, що залишалось у спільній кухні, по роздачі харчів в’язням, а серед таких обставин мало хто з них міг досягти п’ять років. Отець Кипріян був тимчасовим опікуном тих маленьких кандидатів на смерть. Йому було 60 років. Його лице було синє і жовте. Жовте там, де видніла потріскана шкіра, а синє, де потріскали жили й починалося запалення. Ніс, зломаний ударом, також був синій, ніби чорний. На під- борідді виднілися рани, що ніколи не гоїлися. Його очі казали всім, що то була людина, повна любови не тільки 461 для приятелів, але і для своїх ворогів. Ті надзвичайні очі розповідали про його безмежний тягар. Рани й обдерта одежа були його радісним скарбом та частиною того при- ниження, яке він так гаряче любив. Отець Кипріян був опікуном біля сімдесятки дітей, хлопчиків і дівчаток. Всі вони носили на собі обдерте та брудне лахміття, що його інші в’язні вже викинули. їх очі дивилися на світ поглядом голодного вовка, запертого в клітку, де голод є такий звичайний, як і неволя. Хоч були то московські діти, то о. Кипріян, не знаючи по-москов- ськи, завжди говорив до них по-українськи, уживаючи тільки коротких речень, щоб вони могли його зрозуміти. Полковник Калядін, кілька місяців перед тим, побудував престіл тоді, як діти пильно сторожили дверей. На цьому престолі отець правив св. Літургію під високою причею для ідіотів і спаралізованих дітей, бо до них сторожі не хотіли навіть доторкнутись, так страшно смерділи їх бо- ляки. Тільки отець Кипріян тулив до себе тих нещасних, хоч при цьому часом гірко плакав. Коли деяким з них приходив кінець земних терпінь і коли спокій смерти закривав їм очі, тільки він один брав тіло з любов’ю і хоронив. Знаючи від інших полонених, що чергового дня 20 дітей мали розстріляти і що тієї страшної холодної ночі вони були заперті у клітці без даху і питалися про отця, він рішив за всяку ціну дістатися до них. Полковник Калядін і він — вже кілька тижнів перед тим викопали підземний прохід, через який отець Кипріян міг видістатися аж поза огорожу з колючого дроту. А там, під прикриттям кущів, де замикали всіх призначених на смерть, там отець Ки- пріян вже кілька разів сповідав і причащав людей, приго- товляючи їх на смерть. Тепер там було двадцятеро дітей, що їх уранці мали убити. Вони питались за ним. Страшна сніговія лютувала надворі. Здається нема нічого страшнішого, як сибірська заметіль, курява, «пурґою» називають її. Тоді нема заходу, сходу, півдня або півночі, але тільки розгуканий вітер і сніг. Вовки гинуть у ній