Мартирологія Українських Церков Т. 2

, а пси не можуть занюхати най- свіжішого сліду. Але отець Кипріян постановив піти до загороди. Спершу він клякнув і потонув у кількахвилинній молитві. Тоді казав полковникові Калядіну знищити його 462 престіл, якщо він не вернеться. Коли полковник згасив лямпочку, отець вліз у підземний хідник. Останні його слова були: «Мир всім». Заметіль тривала чотири дні і розстріл відложено на пізніше. Як метелиця скінчилась, то сторожі знайшли тіло отця Кипріяна в клітці разом з замерзлими дітьми. Він ще тримав руку одного хлопчика. Опубл.: «Голос Христа Чоловіколюбця», 1958, ч. 9 (93); передр. з: о. Іван Лебедович. Полеві духовники УГА. Вінніпег, 1963, стор. 143-144. ЛИСТ СВЯЩЕНИКА Й. ГІРНЯКА З КАРАГАНДИ Священик Йосиф Гірняк, колишній вояк Українських Січо- вих Стрільців, відбув багаторічне ув’язнення в концтаборах Сибіру і на засланні за відмову перейти на російське православ'я. Помер у Західній Україні 1979 р. Його лист до брата дійшов на Захід почерез Польщу. Дорогий братіку! Давненько писав до тебе, але ти, спо- діваюсь, не дивуєшся. Сьогодні не вийшли ми на роботу, бо погода така, як у нас дома казали, що і пса не виженеш з хати. Це важко тобі зрозуміти, які великі й дивні тут сили природи. Вітер термосить нашим бараком, що, здає- ться, він ось-ось розлетиться, але влада подбала, щоб того не сталось, бо глибоко вкопані стовпи держать цілу струк- туру. Хочеш знати, як виглядає тут пустиня взимі? Сіре небо з’єднане з горизонтом тієї самої барви, що ніяк не роз- різнити землі від піскової куряви, ані неба. Коли треба принести води з недалекої баюри, то це не абияка акро- батика! Тільки найсильніші з нас годні до неї братись. Треба того сміливця перев’язати посторонком у поясі й дати в одну руку відро та залізний дрючок для прола- мання льоду, а другу залишити вільною, щоб нею від- биватись від вітру. Другий кінець посторонка, довгого на кілька десятків метрів, держать два міцні хлопці, що стоять у відкритих дверях бараку, попускаючи посторонок у міру як віддалюється водоноша. Якби того не зробити, то вітер 463 понесе людину світами. Такої днини, як сьогоднішня, кож- на краплина води дорогоцінна. Ночами вітер гуляє ще дужче пустинею, якої ні початку, ані кінця не видно. Вере- щить всякими нечистими силами на вуглах бараку, виє вовком у комині, гуде по стінах і вривається до нас кож- ною шпариною, дарма, що стіни ліплені. Вчора, як тільки стемніло (ні «першої» ані ніякої зірки не було видно з-поза хмар), ми засіли вкупці на двох лавках, посередині між нами широченька дошка застелена скатертю. Заздалегідь збережені хлібенята з посилок від приятелів зі Львова, Коломиї, Самбора, чи звідки хто по- ходив, заступили нам святкові колачі й кутю. Цукор був замість меду, а заморожений оселедець замість коропа чи щуки. Один з нас умудрився зліпити кілька вареників, хтось інший наколов дерев’яних осколків замість свічечок, а в’язанка пустельного ялівцю була нам за ялинку. Я заохотив одного-