Мартирологія Українських Церков Т. 2

ія. Цілком аналогічним чином ліквідував цар Микола І Київську уніятську Митрополію, а цар Олександер III Холмську єпархію. Зрештою, всі без винятку російські царі хоч якимсь чином ліквідували Католицьку Церкву. Нена- висть російських людей до християнської релігії бере, на- певно, свій початок ще з часів монгольського іга. Але цар Микола ліквідував Київську митрополію таким чином, що могло здаватися, ніби Церква сама себе лікві- дувала. Цар звернувся в Рим до вищої церковної влади з клопотанням, щоб митрополитом був призначений Семаш- ко, який пообіцяв цареві в разі призначення його митро- политом провести возз’єднання з Російською Церквою. Хоч Семашко добився в Римі свого призначення обманним шляхом, але факт залишається фактом, що він був при- значений законним митрополитом. Коли й виявилося, що Семашко зрадив, то багато чесних людей відмовилися йому підкоритися. Цар наказав непокірних (їм причепили назвисько «упорствующіє») фізично знищувати. Проти цих жорстоких дій царя протестував увесь світ, в тому числі всі чесні російські люди. З особливою силою викривав царя великий майстер слова Л. М. Толстой. Царська цен- зура не посміла викреслити це викриття дому Романових із повісти «Хаджі-Мурат», бо й ненависть царя до като- ликів і католицької віри була загально-відомим фактом. Якщо порівняти ліквідацію Київської митрополії в 1839 р. і Львівської, то побачимо, що людина, яка проводила ліквідацію у 1946 р., такий собі Костельник, не був митро- политом, як Семашко. Костельник цілком не мав ніяких повноважень, а для скликання собору в 1946 році, він не тільки не одержав повноважень, але й не звертався за їх одержанням до вищої церковної влади. Таким чином со- 502 бор 1946 року був скликаний проти всіх і всяких правил Католицької Церкви. Крім того, собор поставив собі за мету ліквідацію Ка- толицької Церкви (східньої гілки) і хоча б тому не може зватися католицьким. Тому всі католики були в совісті зобов’язані відмовитися від рішень цього собору, бо згідно з нормами Католицької Церкви такий собор є незаконний. Костельник не одержав також повноважень від Росій- ської Православної Церкви, бо він не був православним. Крім того, на соборі був присутній київський Митрополит Іоан, як представник московського Патріарха Олексія. Якби собор був православним, то ним керував би митро- полит, а не Костельник. Собор 1946 р. не міг бути право- славним також з тих міркувань, що рішення собору не торкалися православних, а інаковіруючих. Якби собор Ро- сійської Православної Церкви міг виносити рішення, що торкаються інаковіруючих, то могло б статися, що Росій- ська Православна Церква ліквідувала б єврейську, маго- метанську чи інші релігійні общини, а це є абсурдом. Отже Костельник міг одержати повноваження для скликання такого роду собору тільки від уряду УРСР. Оскільки собор 1946 р. вирішував справи колосальної важ- ливості, які могли втягнути країну у міжнародні усклад- нення, то ясно, що Костельник