Мартирологія Українських Церков Т. 2

, яким я допомагав, ризикуючи власною головою. Деякі з них спаслися і живуть до сьогодні. Це характеристика радянського вчителя Дюка, донощика, який хотів приписати іншим те, чим він сам був. Це характеристика радянської судової поведінки. Мене заарештували 25 травня 1945 р. за те, що я відмовився підписати декларацію про перехід у російську віру. У тюрмі від мене зажадали написати автобіографію. Поча- лися пошуки лжесвідків і не знаходилися ані в рр. 45, 44, 43, 42. Аж знайшовся в 1941 р. радянський учитель Дюк у селі, де я жив під час німецької окупації. «Злочин», який нібито я вчинив доносом на Дюка до гестапо, — це брехня, а інші злочини — це також брехня. Суд не доказав мені нічого нечесного. На зборах я виступив із пересторогою, щоб не вбивати євреїв: Дюк доказував, що я хвалив Гітле- ра, але він чорним по білому написав, що він не чув ні одної моєї промови. Він додав, що йому «люди говорили». Це характеристика радянського суду. Не маючи тіні доказу — засуджують до жорстокої кари. Зрештою, я вважаюся злочинцем, бо не підписав деклярації про перехід у росій- ську віру. Так пише проф. Цьох: католицькі священики — це злочинці. Підписані урядом СРСР договори про гено- цид, про права людини — це не більше як шматок паперу. 516 Кат. Церква (схід, обр.) спливає кров’ю до сьогоднішніх днів. 2 липня 1983 р. о. Гр. Будзінський м. Львів Архів «Смолоскипа». Машинопис, копія оригіналу. Переклад з ро- сійської. РЕДАКТОРУ ГАЗЕТИ «ВІЛЬНА УКРАЇНА» м. Львів, вул. Артема Шановний товаришу редакторе! До Вас звертається сталий передплатник Г. А. Будзін- ський. На превеликий жаль, Ви і далі публікуєте у Вашій газеті наклепи на Українську Католицьку Церкву. У N 0 . 96 за 16 травня 1984 року Ви вмістили статтю Антоненка П. 3. «Вояки з розбитого воза». П. 3. Антоненко — відомий україноїд, запеклий ворог Української Католицької Цер- кви, що набив собі руку на писанні брехні. Він добре знає, що Російська Православна Церква є жорстоким русифі- катором, таким же запеклим ворогом українського народу, як і сам Антоненко. Радянською владою було опубліковано листування укра- їнського письменника С. Руданського. З нього ми дові- дуємося, що батько писав свому синові Степану, що коли той писатиме свому батькові «собачою мовою», то він не вишле йому ані копійки. Ми знаємо, що Степан помер у молодому віці від сухот, що на них він заслаб в інституті, живши на голодному пайку. А його батько окрадав селян, а їхню мову називав собачою. Батюшка Руданський робив це не від себе, а з наказу Консисторії. Католицькі місіонери вивчали діялекти американських народів, писали граматики й перекладали Біблію на ці діялекти. Тоді ж таки цар Микола І розгромив Українську Католицьку Церкву, яка під іменем Київської митрополії проіснувала до 1839 р. А 517 того року «самоліквідувалась». Тоді це звалося (цитую) «відірвані силою — виховані любов’ю». Це було написано на медалі, яку цар наказав викарбувати на честь розгр