Мартирологія Українських Церков Т. 2

знав, що відповідати... Потім наважився і відповів, що так. Мені сказали, щоб вийшов надвір. Я став одягатися, та в мене одяг вирвали і «пинками» погнали на вулицю. Загриміли засуви камер, почали виводити інших в’язнів. Коли я вийшов у двір, мене облили водою, дали в 534 руки ікону Єрусалимської Божої Матері, що її у мене було відібрано разом з Євангелієм ще у вінницькій тюрмі, і заставили стояти перед в’язнями, які не хотіли ставати на шлях виправлення. Мені заявили, що мене спасе всесиль- ний Ісус Христос. Дехто з віруючих почав плакати і вго- лос молитися — за «сочувствіє» бандеровцю їх тут на місці й побили. Я молив Бога, щоб вистояти і не впасти. На обід усіх загнали під піддашшя і почали розливати баланду; на хо- лоді варево враз вистигло. Мене залишили «подумати» на «робочому місці» — я тоді ще не знав, що то буде моїм робочим місцем два місяці без 4-ох днів — ЗО грудня мене вивезли у вінницьку тюрму, а звідси у тюрму м. Одеси. У грудні місяці мене кілька разів виводили в зону, де перед строєм зека вичитували мої «гріхи» і попереджали в’язнів, що якщо кого-небудь побачать поблизу карцерних двориків із хлібом у руках, то такий в’язень піде на місце Терелі або Бойка. У 1967 р. Кіровоградським обл. судом мене було засу- джено строком на 8 р. суворого режиму у ВТТ за «тенден- ційне висвітлення історії України та наклепницькі вигадки на політику уряду і партії...» Мої вірші, записи і навіть думки — все це стало матеріалом для доказу злочинної діяльности з метою побудови «так званої самостійної України». Цікаво? Невже ніхто не знав, що тим самим порушу- ються радянський закон і права, гарантовані Конститу- цією? Знали і порушували — се сталінізм у новій формі. Мені важко писати і описувати всі подробиці знущань, яких я зазнав від офіцерів та рядових МВС УРСР. Навіть слідчі органи кіровоградського упр. КДБ жахнулися. Всі вище згадані злочинці у формі МВС проходили «свідками» у моїй справі, і хоч як не гірко було визнавати судові — у вироці було написано, що адміністрація табору «іздєвалась над Терелей И. М.» — оце і все. Іздєвалась! Я тоді не знав, що «іздєваться» можна і офіційно, по закону. У Кіровограді мене ніхто не бив, на мороз не виганяв і не обливав водою. Зате обласний прокурор Дятлов у присутно- сті нач. слідчого відділу КДБ Снєсаренка та в присутності слідчого ст. лейт. Медведєва зачитав мені «Постанову о методах физического воздействія» і роз’яснив, що все це 535 застосовується в тому випадку, якщо на підозрюваного є певні матеріяли його злочинної діяльности, які є небезпеч- ними для державного устрою, і він відмовляється давати показання. Не мені Вам пояснювати добре відому проце- дуру, і Вам добре відомо, чому мені випала така «честь»... Два роки мордували мене органи КДБ, на цей раз уже офіційно, домагаючись, щоб я визнав себе членом ОУН, знаючи, що я ніколи не був і не міг бути членом організа- ції, яка була розгромлена доблесним КДБ ще тоді, коли я мав три рок