Мартирологія Українських Церков Т. 2

и. Щоб я зрозумів, що зі мною не жартують, мене посадили до карцеру — 15 діб. У карцері кожну годину мінялося повітря — то холодне, то гаряче; тут я захворів на гіпертонію та геморой. Ще до суду наді мною матері сказали, що Йосип отримає 10 р. Коли мама спита- ла, для чого тоді суд, якщо все відоме наперед — їй відпо- віли, що мені потрібно покаятися, то, можливо, що мене і звільнять, але для цього потрібно вплинути на мене. Суд тривав чотири дні — три дні мама була присутня на судо- вому засіданні — суд за закритими дверима! Я з своїми однодільцями — Запашним Юрієм, сином відомого естрад- ного артиста, та сином секретаря райкому м. Бойканур Сейфутдіновим Алімом Хабіровичом — відмовились пись- мово від судового слідства як брехливої і облудливої офій- ційности; нас насильно стягали до судової залі в наручни- ках, побитих і босих... Скажіть, де ще є таке завзяте ставлення до своїх обо- в’язків, адже ми офіційно відмовилися від суду, на що мали гарантовані вашими законами права? Мати дивилася на все це знущання впродовж усього «суду». Коли їй надали слово, щоб вона подіяла на мене, мама сказала: «Волію бачити тебе на ослоні розп’ятим, чим у їх руках живим». Суд виніс рішення: «Тереля И. М., будучи малолеткой, бьіл втянут у пре- ступную группировку, кроме побегов никаких преступле- ний не совершал; учитьівая его молодость и т. д. особо- опасньїм рецидивистом не может бьіть признанньїм и (суд) определает меру наказания сроком 8 лет строгого режими ИТЛ — нач. срока 10. 8. 67 г.» Рік і п’ять місяців пропало безповоротно, пізніше мені скажуть, що на суді попутали дати, але цю «помилку» так ніхто і не виправив. 536 Так я потрапив у «Дубровлаг» Мордовської АРСР, в «удєльноє княжество» генерала Громова, старого берійовця і сталініста, якого у свій час минула караюча рука Закону. 10 березня 1968 р. я прибув у табір 385/ 11 ст. Явас, де нач. табору був майор Спірін. На третю добу по прибутті мене приділили у ШІЗО — 10 діб. На той час у мене розвинулася шлункова хвороба, хвороба печінки — майор Біскайкін, навідавшись до ШІЗО, сказав, що я там і подохну... З весною мене, Лесіва Яро- слава та Володимира Кульчицького завезли у місцеву тюрму при жіночому таборі 385/2, де нас зустріли кап. КДБ Русин Петро та майор Круть. Коли мене ввели до кабінету, майор Круть почав «кричати», на к. Русина, що чого той витрачає час на «цього бандита», сволоч треба було вже давно розстріляти, влада даремно тільки хліб на нього витрачає, на що Русин відповів, щоб Круть вийшов і залишив нас одних. Майор вийшов. Капітан підійшов до мене і повів, що се старий сталініст і наволоч, і щоб я не звертав на нього уваги і т. п. Далі повів розмову про те, що якщо я піду на співпрацю з КДБ, то мене через рік звільнять, дадуть жінку і добре їсти. Щоб я подумав і дав «ниточку», бо моя справа не закінчена і мені краще у всьому зізнатися, щоб потім не було гірше... Коли я відповів, що ніякої ниточки нема — Русин став погрожувати,