Мартирологія Українських Церков Т. 2

що се не Україна, що мені тут скоро «обла- мають рога», і що, якщо я колись і звільнюся, то буду працювати тільки на ліки. — «Ти тут посинієш і позелені- єш, здохнеш і гроба по тобі не буде». Говорить: «Поки закінчиш строк, ми Україну русифікуємо» — на що я йому відповів, що я на Україні русифікованій не збираюся жити, я буду жити у Росії і українізувати її. Ся фраза коштувала мені п’ять місяців ПКТ. У ПКТ у мене розвинувся параліч, у грудні мені відмовили ноги... У тому ж місяці мене перенесли до табірної лікарні, де тоді нач. сан. частини була капітан Єремеєва. Під час обходу Єремеєва почала бити себе у груди і кричати на мене, що вона впершу чергу чекіст, а потім лікар, що я «сволоч бандеровская» і що вона мене скоро поставить на ноги. Через три доби у мене розпочалися сильні кровотечі — кров пішла горлом і но- сом, через тиждень із правого вуха, — дало себе знати все те, що я переніс з 1 березня 1966 р., з дня моєї добро- вільної здачі до рук КДБ. 537 Але все ж змушені були завести мене у центральну лікарню на ст. Барашево 385/3, де мене помістили в окрему палату. Через два тижні криза минула. Перед новим 1969 р. до лікарні привезли д-ра Горбового, у нього була хво- роба серця, як земляк він прийшов навідати мене у палату (я не ходив — параліч прогресував), хтось написав донос. Приїхав кап. Русин і наказав вивезти мене із лікарні, але якщо я хочу лікуватися, то повинен сказати, про що роз- мовляв з д-ром Горбовим. Я відмовився з Русином роз- мовляти. Через годину мене положили на носилки і від- несли на залізницю, де помістили на дрезину і привезли до табору. В цей час мама вимагала, щоб мене лікували і щоб нам дозволили листування та побачення — писала скарги та петиції. Починаючи з 1. 3. 1966 по 12. 5. 1969 р. я не отримав і не мав змоги написати жодного листа. Офіційна відповідь майора Спіріна матері була така: «Ваш син Тереля И. М. в данное время здоров и скоро вам напишет». Нач. ЖХ 385/ 11 майор (Спірін) Влітку 69 року мене перевели в табір ЖХ 385/ 19, де 25 вересня разом з Радиґіним А., Семенюком Романом, Заті- к’яном Степаном засудили кожного до трьох років тщрем- ного режиму, нібито, за те, що ми готували втечу... Через місяць ми прибули до Володимирської тюрми ст.-2. Перше, се нас посадили на знижену норму харчування. Після двомісячного сидіння на зниженій нормі у мене знову почали прогресувати хвороби. Начальник тюремної лікар- ні підполк. Бутова Єлена перевела мене у лікарняний кор- пус N 0 . 2. Помістили у 21 камеру, камеру перед сим добре провітрили, так що на стінах лежав іній, після чого з мене зняли все «тепле», відібрали ватяник, бо у лікарні не «п о л о ж е н о». Через тиждень ст. лейт. Обрубов, пред- ставник КДБ, наказав вивести мене з камери і перевести в загальну, тому що я не став на шлях виправлення... Я написав протест на Ваше ім’я та копію його на ім’я ген. сек. ЦК КПРС Л. Брежнєва. У протесті осмілився зрівняти режими утримання та норму їжі у німецьких