Мартирологія Українських Церков Т. 2

а хіба на «волі» не те саме? За п’ять місяців дарованої «волі» я вже втретє міняю місце проживання (на цей раз у мене його взагалі нема, із за переслідування міліції та КДБ я бігаю по Україні, як загнаний олень). Всюди мені говорять: «їдьте з нашої об- ласти!» Цікаво? Чому нашої? Так куди мені їхати? — Зов- сім недавно мені сказали: «Тебя легше убить, чем посадить — но помни, будеш из жидками водиться, прибем...» Така можливість була, але мене не вбили, мене побили. Хто? А ви, — молодчики Вашої фірми. Ви мене зробили фізично непридатним до життя і знову продовжуєте добивати — так хто ж Ви після цього? Я маю право говорити: вбивці! Ви ж можете тільки мовчати і каятись, якщо ще є совість... Так у серпні місяці 1976 р. я написав прохання на ім’я Вінницької єпархії про можливість моєї висвяти у сан іє- рея. 16 вересня 1976 р., за підписом секрет, єпархії Ріщка, я отримав офіційне повідомлення, що такої можливости нема. Та вже 20 вересня я отримав телеграму за підписом самого єпископа Агафангела, щоб я явився в управління єпископатії 21 вересня. Ось текст телеграми: 20/9 1250 ТЕЛЕГРАМА Винниця 50/29 16 20 1125 Комсомольское Козятинського Винницькой Тереле Йосифу Михайловичу — Вторник двадцять первого сентабря Вам необходимо прибьіть Вин- ницу — єпископ Агафангел — 21 вересня, разом з моєю дружиною, я виїхав до Він- ниці. О 10 год. явився в єпархію, де мене зустрів владика 546 Агафангел. Ми привіталися, і єпископ повідомив, що єпар- хія переглянула своє «нєт» і вирішила висвятити мене у сан священика, з послідующим направленням на навчання до Ленінграду, але до цього потрібно мені явитися до голови Ради Церков при Вінницькому обл. виконкомі Собка і поговорити з ним — так вирішило обласне началь- ство, і якщо з боку Собка і тих, хто за ними стоїть, буде сказано: «добре», моя справа не забариться. У Собка були присутні якісь мужчини, імен своїх не називали; Собко сказав, що я можу розмовляти при них. Після досить довгої розмови були вирішені всі пробле- ми з моєю висвятою і була дана офіційна згода. Після чого я пішов до владики і доповів про розмову. Владика, їх преосвященство Агафангел сказав, щоб я офіційно офор- мився псаломщиком при церкві св. Георгія і проходив практичні зайняття при протоієрею — о. Николаю, свя- щеннослужителю в с. Козятині, на що я дав згоду. І що через місяць мене визовуть до Вінниці, де і буде проведена висвята і одноразово я буду протягом певного часу при особі владики набувати необхідних знань. Ми розпроща- лися, і я вийшов на двір. Виходячи з брами єпархії, до мене підійшла молода людина років ЗО і спиталася, чи я Тереля, на що я сказав, що так. Тоді він повідомив, що мені потрібно ще на хвилин 10 під’їхати до Собка, бо ще виявилося кілька спірних питань, які потрібно вирішити. Ми сіли у чорний легковий атомобіль і поїхали. По дорозі підсіло ще три особи... Я занепокоївся. Вечоріло, а мене все везли — всі мовчали. З часом товстопикий спитав, звідки я ро