Мартирологія Українських Церков Т. 2

якийсь уже раз заарешто- ваний «стражами порядку» коло рідного дому. Не буду вдаватися в подробиці цього ганебного діла. КДБ довго сушило собі голову: як і за що мене арештувати; перед тим я написав відкритого листа Ю. Андропову, а також протест в адресу Президії Верховної Ради УРСР на арешт українського письменника Миколи Руденка. Мало місце ходіння в самвидаві мого вірша «Алла Горська» і «На- ливайко», а також ряду інших. Хочу відмітити, що анти- радянських, антикомуністичних віршів я ніколи не писав. Офіційно я не входив в Українську групу «Гельсінкі», але, в міру моїх сил, робив усе можливе, щоб після арешту моїх товаришів Група існувала, діяла. П’ятого лютого в Оксани Мешко були вилучені в час обшуку матеріяли Групи. Декілька кілограмів аркушів па- перу, заповнених матеріялами Групи, в основному — до- кументи, переписані моєю рукою. За декілька днів на одній з вулиць Києва, коло Москов- ської площі, я був заарештований. На щастя, я був не один, зі мною був член Групи Петро Вінс. Вінс тут же 559 сповістив по телефону Петрові Григоренкові про те, що я заарештований. Мене привезли в обласне управління КДБ по вул. Рози Люксембург, 16. Прийняв мене майор Гупак і тут же ого- лосив: він веде мою справу і що я закріплений за ним. Виявляється, що всі активісти-дисиденти, які були частими гостями М. Руденка, мали особистих опікунів у Київсько- му КДБ. Мене протримали близько 7 годин. В час допиту Гупак запропонував мені залишити Київ і більше сюди не приїжджати, при цьому він віддав мені мій відкритий лист, адресований Андропову. Він заявив, що арешту мені по- боюватися немає чого, так як я нічого протизаконного не вчинив, а те, що я був близький до моїх друзів, я повинен переглянути і відійти від усіх «жидків»... Через два тижні я приїхав додому, в с. Комсомольське, Вінницької обл., де ми тоді проживали. П’ятого березня в місцевій газеті появилась пасквільна стаття «Зняли бучу за онучу». Це було сигналом нового цькувавння... Ми з дружиною переїхали до мене додому, в м. Сва- ляву, Закарпатської обл., де я був заарештований. Головлікар обласної психіатричної лікарні Ірина Тео- доровна Романович на завдання КДБ написала неправдиве визначення про те, що в мене нібито змінився стан, я агресивний і т. п. В цій брудній справі брали участь лікар 2-го чоловічого відділення Роман Йосифович Бондар, а також лікар Фургон Павло — обидва жителі м. Берегове. Кожна чесна людина повинна пам’ятати і знати прізвища убивць у білих халатах, злочинців, які у свій час стануть перед судом Націй. Роман Бондар в розмові зі мною заявив: «Йосифе Михайловичу, КДБ наказало не виводити вас на прогулянку, слідкувати, з ким ви розмовляєте, хто до вас приходить на побачення». Коли я йому відповів, що невже він не розуміє, що він робить, то Бондар сказав, що в нього діти... Так, діти! Але про них то найменше всього думають як дебісти, так і вбивці в білих халатах — є одно: тваринний страх і ненависть до всього, що не в