Мартирологія Українських Церков Т. 2

рних відносинах з Львівським Аптекоуправлінням на право збору трав та здачі їх до аптек. У зв’язку з неповнотою попереднього слідства у цій справі, я прошу справу повернути на дослідування, з не- одмінною вимогою документів з Львівського Аптекоуправ- ління, а також допитати завідувача Аптекоуправління, який може потвердити, що йому в категоричній формі заборо- нили видати довідки на Вінницького М. І. про місце збору та здачу лікарських рослин. У вироку суду вказано, що Вінницький М. І. «видавав себе за греко-католицького священика», «організовував групи» або такі епітети як «збіговиська» (тому що речі треба називати своїми іменами). Ці вислови, надруковані у вироку, самі по собі ображають почуття вірних. Крім того не відповідають дійсності. Вінницький М. І. є законний священик Греко-католицької Церкви з гарантованими пра- вами у Конституції СРСР. І, як греко-католицький свяще- ник, свою повинність священика виконував на своїй квар- тирі, притримуючись твердо свого обряду. Брат на своє богослужіння нікого не кликав, а те, що до нього при- ходили добровільно немолоді віруючі, для задоволення [своїх] релігійних потреб і з собою приводили своїх дітей, то в такому разі ніякої провини мого брата нема, тому що за дітей покладено відповідальність на батьків. 600 Зміст науки Вінницького М. І. мав тільки релігійний характер. Його повчання дозволені законом, оскільки його наука не виходила за межі церкви. Читання молитви ра- дянське законодавство не забороняє. Те, що нібито Вінницький М. І. говорив: «не вступайте до комсомолу, піонерів, не читайте літератури, окрім ре- лігійної», не знаходить свого потвердження. Поперше, ді- ти, присутні на богослужінні, вчилися у школах і прихо- дили додому зі школи з добрими оцінками, а також не пропускали занять. Це можна було перевірити по журналах у клясних керівників, та слідчі органи й судові цього не зробили. Відносно комсомолу та піонерських організацій, то Він- ницький вчинив, як належить кожному радянському гро- мадянинові, а саме: пояснював радянське законодавство про те, що вступ до комсомольських та піонерських ор- ганізацій є добровільний. То в чому ж тут провина Вінницького М. І.? Тільки в тому, що він казав те саме, що говорить комсомольський та піонерський статут, що релігія з даними організаціями не сумісна і те, що Вінницький картав двоєдушність, але нічого протизаконного. Суд у вироку вказав на те, що нібито Вінницький М. І.: «не рекомендував ходити до кіна, театру, дивитись теле- бачення». Про це мій брат казав на суді, що він ніколи не забороняв читати добру радянську літературу або диви- тися у телевізор чи ходити до кіна, до якого згідно з адміністрацією кінотеатру або телестудії повнолітнім ді- тям вільно було йти, коли зміст демонстрованого мав виховний характер. Те саме щодо літератури. Вінницький М. І. вчинив, як належить доброму вихователю, який не рекомендує дітям читати аморальну літературу, про це і казав Вінницький М. І. н