Мартирологія Українських Церков Т. 2

каплицю у 200-літню річницю оснування Чина. 1732- 1932», коли на цвинтарі знову затарахкотів трактор. Дня 28 червня 1962 р. після обіду стягнули вежу з дзвіниці. Дзвіниця опиралася на двох стінах, скріплених по боках окремими підмурованнями, а попід нею проходила в’їздова брама, доволі широка й висока так, що навіть найбільші вантажні авта могли туди проїздити. Долішня частина дзві- ниці мала форму квадрату. Від сторони вулиці понад бра- мою стояли три кам’яні фігури. По середині стояв Христос, тримаючи в лівій руці велику кулю, а праву піднісши в гору. По боках постаті св. Петра і св. Павла. Св. Петро тримав в руці ключі і книгу, св. Павло євангеліє і хрест. Повище цих постатей були великі вікна. Таких вікон було чотири, по одному з кожної сторони. Над цими вікнами вежа переходила з чотирокутної на восьмикутну. Тоді знову приходили вікна, їх було по одному на кожній гран- ці. Повище вікон було відповідне закінчення і баня з хрес- том, покрита цинковою бляхою. Висота цілої вежі-дзвіниці виносила коло 60 м. 631 Саме тоді, коли почали нищити цю дзвіницю, я пере- ходив вулицею та зупинився. Тоді підійшов до мене на- чальник цих робітників, що розбирали, призвіщем Фінашин Микола Павлович і його заступник Пацула Ісаак Карпович. Я запитав начальника, нащо він робить нам таку кривду, чому розбирає таку старовинну пам’ятку, та це ж прикраса міста і культурна пам’ятка українського народу, мабуть ніде в світі нема такої другої дзвіниці, яку подивляли в часі воєн італійці, німці, мадяри та представники других народів; вони любувались нею, робили знімки та оглядали з усіх сторін зі зацікавленням. На це відповів Фінашин: «Сто строїли попи, розбіром і здєлаєм здєсь двор». Через кілька днів зустрінув я на тому самому місці шофера, на прізвище Ґоцманов і запитав його нащо вони розбирають таку гарну будівлю, цеж архітектура наших предків, скільки вони коло неї напрацювалися, щоб зали- шити нам таку дорогоцінну пам’ятку; вони возили каміння волами, возами, а кожний камінь виносили на гору влас- ними руками. Ґоцманов відповів: «Кой матери — розо- брать». В дні 25 серпня 1962 р. закінчили розбирати каплицю і дзвіницю і цього самого дня скинули хрест з середньої бані церкви та почали руйнувати нутро церкви, ломали образи, іконостас, престоли, зривали паркетову підлогу... Учні з «русскої» школи, що її побудували недавно біля церкви, цілу осінь, виходячи на перерву, кидали каміння до вікон та дуже тішилися, якщо котрийсь попав в шибу. Деякі з них заходили до церкви зі своєю потребою та в той спосіб збещещували нашу церкву... Стягнувши хрест з вежі, почали здіймати бляху з бань і борувати діри в стінах і закладати міни. Дня 18 жовтня о 5-ій годині вечором було 8 вибухів мін, але церква не розвалилась. Після того, як церква була напів зруйнована і з зовні і внутрі, коли на вежах вже не було всіх хрестів та позривано бляху з бань, а стіни були потріскані, прийшли якісь два панки з фотоапаратом та почали роб