Мартирологія Українських Церков Т. 2

гил на Янів- ському цвинтарі у Львові продовжувалося з послідовною настир- ливістю. український журналіст Вячеслав Чорновіл підніс свій голос протесту, пишучи листа до керівників уряду і партії УРСР. ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ, ТОВ. ЛЯШКОВІ ЦК КПУ, ТОВ. ОВЧАРЕНКОВІ ПЕРШОМУ ЗАСТУПНИКОВІ ГОЛОВИ РАДИ МІНІСТРІВ УРСР, ТОВ. ТРОНЬКОВІ Київ ЗАЯВА Важко уявити щось дикіше, антигуманніше і страшні- ше, як наруга над померлими. Мабуть «людяніше» розстрі- ляти людину, ніж потім бульдозером знести її могилу і повикидати із землі кості... Те, що тепер коїться на Янівському цвинтарі* у Льво- ві, майже в центрі Европи, може вимірюватися хіба най- дикішими азіатськими середньовічними мірками. Під на- глядом спеціально приставлених осіб, бульдозер зриває стрілецькі могили, а лопати грабарів вивертають людські останки. Кажуть, робиться це за санкцією голови Львів- * Йдеться про українські стрілецькі могили на Янівському цвинтарі у Львові: На Янівському цвинтарі, у великому чотирикутнику, було похо- ронено біля тисячу українських вояків, які загинули в боях за Львів у 1918 році, а також полонених з украінсько-польськоі війни, які померли в 1919-1920 роках. Були там могили також ЗО цивільних осіб, інтернованих у Бригідках, та 15 цивільних осіб, які участи в боях не брали. На стрі- лецькому цвинтарі були похоронені два італійці — Ґастарі та Ґарліні, які служили в українському війську і загинули в 1918 році та п'ять польських 635 ського Облвиконкому Телішевського. Не знаю, які адмі- ністративні таланти має ця людина, що їй довірили таку відповідальну посаду, але однієї цієї дикости достаточно, щоб знелюднілого чиновника розжалувати у свинопаси. Задумаймося над тим, що твориться. Поперше, наруга над могилами прямого ворога — це блюзнірство, відкину- те цивілізованим світом. Смерть зрівнює погляди й ідео- логії. І смерть вимагає до себе пошани. У Кримінальному Кодексі УРСР є стаття 212, яка передбачає кримінальні санкції за глум над могилами. По-друге, чи галицькі юна- ки, які жили наприкінці 1918 р. і полягли в боротьбі з польськими легіонерами, відстоюючи Галичину від коло- ніяльного поневолення панською Польщею, — це вороги Радвлади? Ще не відомо, де опинились би вони, якби не полягли в ті дні. Можливо були б в Армії УНР, можливо ■ ЧУГА. До речі, аматори цитатів знаходять позитивні слова про стрільції у Леніна. За що ж їм, загиблим понад 50 років тому, мстять зараз? За те, що рятували Галичину від польського гніту? Ми, що не розписуємося в солідарності з пілсудчиками, з пацифікацією, з Березою Картузькою, бачимо, що навіть поляки, окупувавши Галичину і нена- видячи стрільців, як ворогів, не вчинили наруги над стрі- лецькими могилами. Не додумались до відвертого знище- ння могил навіть при Сталіні, хоч наругу над ними чи- нили. До чого ж дійшли ми з вами? Багато говорять зараз про підступ буржуазної ідеоло- гії. Не думаю, щоб усі буржуазні видавництва і радіостан- ції, разом узяті, спромоглись на