Мартирологія Українських Церков Т. 2

вемо, не має найменшої уяви, хто ми такі. Часто трактують нас як екзотичних єретиків. Звертаємося до вас, як отців Римо-католицької Церкви, яка розпоряджає в цьому краю значними й багатосторон- німи можливостями, якими у своїй щедрості Ви могли б поділитися з нами бодай малою частиною, бо це було б для нас великим порятунком. Від непам’ятних часів південно-східні землі теперішньої Польщі замешкував український нарід, який виводить свої християнські традиції від навчань св. Кирила й Методія у IX сторіччі. Незважаючи на різні перешкоди і тривалий протягом століть процес винародовлення верхівки нашого народу, ще в першій половині XX сторіччя ми становили об’єднану цілість під релігійним і національним оглядом. Одним з виявів розвиненого релігійного й культурного життя було те, що в кожній місцевості цього району була церква з багатим та оригінальним внутрішнім устаткуван- ням, що своєю зовнішньою формою і внутрішнім змістом виявляв духом єдність з усім українським народом. Два роки після останньої війни нас звідти виселили і правом кулака позбавили дорібку багатьох поколінь, при- в’язання до прадідівської землі, можливости розвивати власну культуру і практикувати релігію в нашому обряді. І ніхто не став у нашій обороні, ані до сьогоднішнього дня не зайняв у цій справі становища. Можна б подумати, що нічого не трапилось. Після виселення ми опинилися розсіяні по західних і північних землях і ніде ми не мали права організувати власну громаду. Наше становище під цим оглядом гірше від єврейської діяспори. Нас позбавили духової опіки в даному нам Богом обряді, що умовно називають греко- католицьким, примушуючи наших священиків працювати для Римо-католицької Церкви та її вірних. У таких умовах значна частина нашого народу, не маючи ні звідки помочі, розплинулась у морі чужого оточення. Тільки нечисленні, завдяки своїй витривалості і ясному почуттю релігійно- національної окремішности, зберегли свій обряд і в тому дусі виховують свої родини. Інші, одначе, маючи до вибору Католицьку Церкву але з чужим обрядом та мовою і такою самою Літургією у Православній Церкві, вибрали останнє, відриваючись таким чином від довговікової єдности з Апостольською столицею. 674 Аж після 1956 року, завдяки наполегливим старанням активних людей одночасно із створенням громадсько-куль- турних національних вогнищ діяльности, ми дочекались, принаймні у сильніших осередках тимчасового служення Божественної Літургії. Не всюди ми знаходили зрозуміння і доброзичлисість, яка, згідно з християнським правилом любови ближнього, особливо належиться вигнанцям. Траплялися й далі трапляються випадки вмисних, про- сто злісних перешкод для наших священиків виконувати душпастирську службу. Бувають випадки відкритого лег- коваження наших священиків і нашого обряду. Загальним явищем е те, що парохи латинського обряду приховують у метрикальних документах присутність наших вірних на терені їх парафії, а крім того, стараються всіми мож