Мартирологія Українських Церков Т. 2

Ми знаємо й вашу відповідь: Ми лікуємо всі хвороби, вчимо людей боротися з всіма нещастями життя, створю- ємо найсправедливіший суспільний лад світу... Та до іде- ального світу ще далеко, дорогі друзі, і, мабуть, люди в нім не будуть ніколи жити... А поки що треба ще всіляких душевних розрад і потіх, а в тому числі й потіх релігії. Відтак ваша філософія... Ви твердите з якоюсь дивною впевненістю, що Бога певно нема, і що цілий світ є ділом саморозвиваючоїся матерії. Чим є ота така розумна і са- морозвиваючася матерія? Чи вона не мусить носити при- кмети того ж безконечного, всемогучого, наймудрішого, вічного Бога, якого ви заперечуєте? Бо якщо та матерія вже все заплянувала, а відтак здійснила такі чудеса тво- ріння, як сам чоловік, то чи вона могла бути без РОЗУМУ? А якщо у неї був розум, то чи вона не є іменно тим Богом, з яким ви боретесь? І якщо добре вдуматись, то 698 пізнаєте, що тут іде скоріше боротьба назв та імен, а, вкінці-кінців, ми всі кланяємося перед одною і тою самою ДІЙСНІСТЮ, яку кождий називає по-свому, і ставиться до неї то з любов’ю, то з ненавистю, то з довір’ям, то зі страхом... А далі, чи ви ще не знаєте, які довгі і які заплутані дороги, що ведуть до Правди і то Єдиної Правди, і як важко тими дорогами ходити? І що на тих дорогах нам скоріше личить скромність і голод правди, як необдумана самовпевненість і глупе вдавання з себе будьтоби ми все знаємо? А щодо нашої філософії, то ми вам скажемо лише стільки: В світі є ще стільки наглядної Краси, Мудрости, Доброти, щоб цей світ можна назвати твором Мудрої Причини, а не визнавати його витвором якогось сліпого Хаосу... Впрочім, ви можете думати, як хочете, але ви не повинні проголошувати [людей] глупими і відсталими тільки за те, що вони у своїх думках тягнуться скоріше до чогось Світлого, Красного, Доброго, до того, що скида- ється скоріше на Особу, і що можна обняти Любов’ю серця, як стояти перед ідолом Несвідомої Матерії, яка з однаковою байдужістю творить і руйнує, любить і не- навидить... Впрочім, кожен творить своїх богів на образ і подобу свою... І допустім, що він має на це своє людське право! Але, на щастя, і в атеїстичній пресі просвічують тут і там золоті перлини, прогріті теплотою людського серця, завжди голодного любови і порозуміння з своїми ближ- німи, просвічують золоті лучі Правди, такої солодкої і такої ущасливлюючої... але так дуже бажаної для змучено- го людського серця, вже продроглого в темних мряках сумніву і ненависти. Це тут-там кинуте слово, що «доброта понад усе», «доброта не питається, чи ти случайно не хри- стиянська, а вона любить», що «чоловік, хоч і віруючий, заслуговує всякої пошани, тому що він чоловік»; що таки «Тома Аквінський вже сім століть перед цим все побуду- вав на розумові» (тож видно релігія не сама глупота); що віруючі таки «наші батьки, брати, сестри, приятелі, тру- дівники і то часто дуже совісні» (тож їх не можна так виполоти з нашого суспільства, як виполюють бур’ян);