Мартирологія Українських Церков Т. 2

що «релігію треба знати хочби тому, бо вона була природною виховницею людства протягом тисячоліть» (тому якось не 699 годиться бачити в ній тільки одне зло і глупоту); що «в поняттю народу релігія спливалась з поняттям Добра і Правди» (тому природно вона склонювала їх до добра і правди); що «релігія натхнула на геніяльні твори найбіль- ших мистців і письменників» (найбільші письменники на- шої країни вийшли з релігії), що «обряд не тільки в релігії, але і в житті атеїста, в буденнім житті це не найбільш шкідливе, бо без нього наше життя було б надто нудне» (N 0 . 6, 72, стор. 52) і т. д., і т. п. Ці розумні іскри, проблиски людської мудрости і совіс- ности блистять як золоті зірки на темному атеїстичному небі, вкритому темними тучами ненависти і якогось поди- вугідного фанатизму... але вони обіцяють много... Вони обіцяють, що прийде час, коли вже знудиться людям без причини обливати своїх ближніх брудом клевет і очорнень, коли не будуть шукати всяких приток, щоб гордити своїми ближніми і їх ненавидіти, а скоріше їх зрозуміти і по- любити їх такими, які вони є... Прийде час, коли вже не буде розливатись безчисленним потоком множество книг таких однобоких, непродуманих, повних злоби і ненависти, книг, яких бояться многі родичі, щоб не попали в руки їх ще невинним дітям... бо там домінує лише одна тема: треба ненавидіти Бога з цілого серця і з цілої душі. Скільки б ті книги не рилися у смітниках історії, щоб відтіль виносити один бруд і сміття, ніхто не повірить, що в історії був тільки релігійний бруд і релігійне сміття... що всі, ведені релігією, були злі, сліпі, несправедливі. Ніхто не повірить, що та релігія, яка винесла на престоли стільки святих, яка вчила і вчить помагати найбіднішим і най- убогшим, яка засуджувала гріх, але не грішника, яка роз- вивала у людських душах почування любови, пошани, до- вір’я до Найвищого Єства і не тратити надії і в найтяжчих життєвих пробах, що та релігія гідна стільки насмішок, очорнень і гонінь... Прийде час, коли при самих дверях храмів не будуть висіти ті брудні плякати (як по наших селах тепер), які найдикішими способами висмівають того Бога, якого з такою пошаною йдуть прославляти ще сотні простих віруючих людей. Звичайно, ті плякати не удостою- ються й одного погляду, настільки кричущо вони свідчать про душевну відсталість і душевну дизгармонію тих, що їх там ставлять. 700 Допускаємо і те, що це ще не станеться скоро. Ви- хована роками ненависть, відраза, може ще довго будо- ражити людські душі, а може їх кинути в якийсь вир са- мопожираючої боротьби, але принаймні розумні і відпо- відальні люди за судьби наших народів повинні зрозуміти, що ніколи безкарно не можна сміятись з народних святощів, відривати силою людську душу від того, що вона полю- била, вносити зайвий роздор у ті верстви народу, які і так мають досить життєвих проблем. Хто вірить в атеїзм і любить його, хай спричиниться до його поширення гарним і чесним життям, хай прого