Мартирологія Українських Церков Т. 2

хто не вимагає чогось неможливого... лише тільки зареєструвати цю громаду, що ось уже третій рік просить офіційної реє- страції, й віддати мирянам їхній храм... і на ділі здійснити ту «свободу совісти», яку так гучно рекламує стаття 52 нової Конституції... тільки й того. А скільки ще треба ждати здійснення цього?.. Ось як виглядає на ділі «свобода совісти» на західно- українських землях згідно з новою Конституцією СРСР: У селі Колодниці (Кам’янсько-Бузького району Львів- ської области) храм було зруйновано так, що навіть елек- тричні дроти висмикнуто із стін, а на головному вівтарі після руйнівників лишилися екскременти... У селі Надорожна (Тлумацького району Івано-Франків- ської области) до храму вдерлися одного разу дільничний [міліціонер], представник КДБ, голова сільради. Вони ста- ли душити стару, 80-літню жінку й вимагали у неї ключа. Жінка прибирала на той час у церкві, ключа вона справді не мала (бо її туди привела інша жінка). На крик бабусі прибіг хлопець Славцьо Гринчук. їх обох забрали, поса- дили у в’язницю, тоді оштрафували по 50 рублів кожного й пустили. А коли старша жінка здивовано спитала, звідки їй узяти таку суму грошей для сплати штрафу, їй відпо- віли: «Піди, позбираєш і сплатиш». І справді бабуні до- велося ходити жебрати, поки не зібрала грошей для сплати штрафу. Щоб змусити й приневолити католиків молитися у пра- вославному храмі, ніякими шляхами та засобами не гре- 716 бують. Так, 1979 р. у сільраді уклали фіктивний список 20- ти чоловік віруючих села Мужиловичі, що нібито «просили зареєструвати їм православну парафію та призначити пра- вославного священика»; лише тому, з тою метою це роби- лося, щоб перешкодити католицькому селу Мужиловичі молитися у своєму католицькому храмі. Стаття 52 нової Конституції гарантує «право сповіду- вати будь-яку релігію,., відправляти релігійні культи...» А на ділі це виглядає так: Під час свята Воскресіння Христового у квітні 1979 р. у селі Надорожна, де віруючих обслуговує єпископ Василик, почавши від Страсної П’ятниці, протягом Страсної Суботи, Празника Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, про- тягом Світлих Понеділка й Вівторка, тобто з 20 до 24 квітня 1979 р., церкву стерегла міліція, представники КДБ, партійних та виконавчих комітетів майже з усієї области. Ліс, де стоїть церква, неодноразово «прочісували», тож не могло бути й мови, щоб дістатися до церкви єпископові або священикам. У віруючих, що поспішали до храму, ви- дирали кошики із «свяченим» — тобто з пасками. Паски ламали, розкидали по лісу, топтали ногами, розкидали довкруг масло, сир, ковбасу, яйця розмальовані («писанки»), призначені для освячення. Кого не спіймали, щодуху тікав. Щоб не лишити людей без «свяченого» й без богослужіння, в домі мирян відправлено богослужіння та освячення па- сок. Кожен похапки готував з тих продуктів, що ще ли- шилися, аби поспіти до освячення. У церковні двері [було] набито стільки заліза, олива та цвяхів, що відчини